“Облаштуванням засідки займались військові з РаSSєї” – розповідь українського розвідника
Сергій Магльований родом із Черкащини. Перед армією здобув фах учителя англійської мови та літератури. Але в цій суто мирній професії йому вкрай не вистачало романтики.
Остаточно зрозумів, чого йому бракує, у 2004-му, коли призвався у 95-у окрему аеромобільну бригаду. За час військової служби Сергій неодноразово брав участь у миротворчих місіях у Косово. Пізніше, коли пройшов курс навчання морських піхотинців у США, отримав диплом спеціаліста бойової підготовки. Про українського героя повідомляє «Військо України».
З початком російської агресії Сергій разом із побратимами перебував на найбільш небезпечних ділянках. Спершу це був кримський напрямок, де десантники забезпечували вихід наших військ на материкову частину. Згодом, коли розпочалися бойові дії на Сході держави, 95-та аеромобільна бригада оперативно перебазувалася в Добропілля. Сергій та його бойові товариші брали участь у рейді тилами противника. Перед десантниками стояло завдання вивести з облоги українські підрозділи, які перебували біля кордонів росії.
Американський військовий експерт Філіп Карбер назвав цю операцію одним із найтриваліших рейдів у світовій військовій історії. Адже загалом десантники з боями подолали понад 400 кілометрів.
Рейд розпочався із Савур-Могили. У серпні 2014 року, прорвавши оборону сепаратистів, десантники здійснили марш до Маріуполя та, повертаючись вздовж кордону, підійшли до Слов’янська. Того дня розвідка працювала в авангарді батальйонної тактичної групи українських силовиків. Хлопці знали, що будь-яка помилка коштуватиме життя не тільки їм, а й тим, хто рухався за ними.
– Ми втрьох переміщалися на цивільному автомобілі, – пригадує Сергій. – Для зручності в ньому демонтували переднє пасажирське сидіння. Водій – за кермом, ще двоє – позаду нього. Завдання у розвідки прості. Є маршрут руху, і на його ділянці необхідно виявити засідку противника, при цьому не підставити під удар основні сили.
Тож коли на одній з таких ділянок автомобіль зупинив чоловік з автоматом у руках, що спочатку помилково прийняв їх за “своїх” і порадив повертати назад, розвідники зрозуміли: попереду – засідка.
– Коли бойовик збагнув, хто перед ним, змінився на обличчі, – розповідає Сергій. – Ми вирішили його відпустити, щоб прослідкувати, куди піде. Оцінивши ситуацію, воїни зв’язалися з командиром та отримали наказ «відкотитися». Командування вирішило продовжити виявляти місце засідки противника розвідкою боєм, аби не наражати на вогонь основні сили. Десантникам було необхідно з’ясувати, скільки саме найманців на їхньому шляху та які сили й засоби вони мають. Перегрупувавшись, вирушили вперед. На чолі колони йшов танк, з боків – БТРи. Таке розміщення техніки нагадувало броньований клин, всередині якого були військовослужбовці.
За 150 метрів від місця зустрічі з сепаратистом дорога зробила невеликий поворот. Тільки-но танк минув цю ділянку, найманці відкрили вогонь.
– Я з побратимами перебував всередині «коробочки», – розповідає Сергій. – Сепаратисти нас щільно обстрілювали. Ми відкрили вогонь у відповідь, намагаючись одночасно виявити їхні вогневі точки.
Згодом найманці застосували РПГ. Чотири постріли влучили в башту бойової машини. Вибуховою хвилею Сергія відкинуло від танка, і він відчув присмак крові. Сильний головний біль не давав змоги тверезо оцінити ситуацію. Наступної миті розвідник заскочив у БТР, що рухався за танком.
– Санінструктор, який був там, за лічені хвилини привів мене до тями, – продовжує Магльований. – З’ясувалося, що я дістав тяжку контузію. Пізніше, на жаль, вона далася взнаки. Але тоді я думав тільки про хлопців, які опинилися під вогнем ворога, та про завдання, яке ми отримали від командування. Хвилини, проведені у бойовій машині, здавалися годинами. Зрештою мені таки вдалося разом із побратимами довести справу до кінця.
Того дня розвідники викрили добре підготовлену та обладнану засідку бойовиків. Протягом трьох діб двічі на день десантники штурмували це укріплення. Згодом з’ясувалося, що його облаштуванням займались військові професіонали з РаSSєї. Він мав основну та запасну позиції.
У бліндажах навіть були обладнані вузол зв’язку, кухня та медпункт. За підрахунками десантників, укріпрайон утримували близько півтори сотні найманців. Крім стрілецької зброї, ледь не кожен з них мав на озброєнні РПГ.
Нині Магльований знову на передовій, але вже в іншій ролі. Він – заступник командира розвідувальної роти, яка стала для Сергія другою сім’єю. І він зовсім не шкодує, що свого часу змінив професію вчителя на військову.
Джерело – http://goo.gl/on1Doz
Шукайте деталі в групі Facebook
