Хто крокує у безодню? Випадок із ув’язненим франківським журналістом Русланом Коцабою

«Будь-якого дня, відкривши газету, ви знайдете розповідь про те, що когось десь ув’язнили, катували або стратили лише за те, що його думка виявилася неприйнятною для влади. […] Читач відчуває нудотне почуття безсилля. Тим часом, якщо відразу багатьох людей об’єднати в єдиний порив, можна багато чого досягти », – Петер Бененсон, засновник «Amnesty International»

43a29a

Не так давно я зафрендив в Фейсбуці  дружину Руслана Коцаби – Уляну. Час від часу я лайкю її пости, які мені подобаються, а вона час від часу – мої. Дуже дивне відчуття. У цьому моменті ти починаєш відчувати, як живе ця людина.Глухота проходить. 

Руслан Коцаба – івано-франківський журналіст, який виставив на Youtube ролик, де виступив проти мобілізації. Більше року він сидить в івано-франківській в’язниці. Весь цей час суд займається неймовірним фантастичним заняттям: слухає людей, свідків, які роздумують, чи могли слова Руслана Коцаби зірвати мобілізацію в області або країні? Від їх РОЗДУМІВ залежить, отримає Руслан Коцаба 15 років, або не отримає.

Свідки приходять до суду і роздумують, що могли подумати вони, чи інші люди, ЯКБИ раптом почули слова Руслана Коцаби. Таким чином суд збирає доказову базу за статтею «зрада батьківщини» (яка загрожує позбавленням волі до 15 років). Суддя не задає найпростіших питань: чи обов’язково було заходити на Ютюб Руслана Коцаби))), щоб потім не піти до військкомату. Чи можна сприймати слова Руслана Коцаби, як наказ не мобілізовуватись. Чи обов’язкові були до виконання слова Руслана Коцаби? Або це просто слова приватної особи в соцмережі. І якщо вони не обов’язкові до виконання, то в чому проблема? Чому ми рік слухаємо цих «свідків» в суді, здебільшого засліплених безглуздою ненавистю до Коцаби, і таким же безглуздим довірою до тих, хто їх щомиті обкрадає і посилає на смерть. Але це їх право – обманюватися. Питання в іншому: чому доля людини повинна залежати не від закону, а від ошуканих і «їх думок»? І це зовсім не окремий випадок, а проблема країни. Під таку ж злочинну роздачу не тільки Коцаба потрапив, але і люди абсолютно протилежних думок. А скільки їх ще буде … Тому що, коли так легко, так можливо – не по закону. Те це легко і можливо по відношенню до всіх …

Тут останнім часом багато що залежить не від закону, а від ошуканих громадян і «їх думок». У тому числі – життя людини. Чи зручно так жити?Тим, хто обманює – безумовно. Одна з найвідоміших правозахисних організацій в світі «Амнесті Інтернешнл», вперше за п’ять (!) Років заявила, що в Україні є в’язень совісті. І це – Руслан Коцаба.

Я переглянув цей ролик Коцаби. У нього там вид людини крокуючого в безодню. Людини, яка і хотіла би нічого не говорити, але не в силах стримати себе. Він знав, що з ним буде. Але не зміг … промовчати. Зрозуміло, що багатьом взагалі не зрозуміло це почуття, коли ти дієш на шкоду собі, на погибель собі. Знаю, що такого виду ніколи не буде у більшості журналістів, політиків етс, які говорять те, що хочуть від них почути. Які говорять для оплесків, голосів, а в підсумку – грошей.

Ну і добре. Ось хвилює інше питання. Свого часу був модним такий термін «івано-франківський феномен». Йшлося про якесь сузір’я письменників Івано-Франківська: Андрухович, Прохасько і менш відомі.

Прохасько, як людина за своєю природою добра спочатку злегка сполошився з приводу Коцаби і написав ось що:

«… Якісь ентузіасти подали запит на свого колеґу-журналіста до служби безпеки. Вимагаючи покарання за те, що він говорив. Розуміючи, що таке покарання вимірюється десятьма роками ув’язнення, усвідомлюючи, що службі безпеки в радість працювати саме з такими, не надто небезпечними фіґурантами.

Якийсь час тому всі проґресивні журналісти показово шкодували за убитими французькими карикатуристами, які у своїй свободі слова зайшли значно дальше. А тепер готові відректися від колеґи, який говорить про те, що знає – про проблемність Донбасу, про елементи громадянської війни, про недосконалість і потворність мобілізації, про своє небажання убивати…

І виявилося, що кращого способу полеміки, як вимагати розправи над незручним журналістом від спецслужби, яка спеціалізується на розправах, нема. Просто настукати…» кінець цитати.

Це написав Тарас Прохасько більше року тому.Більш ніж ясно написав … І надійно замовк. І я розумію, що більше не напише.


Всі мовчать. Всі ці «борці» за демократію і великі письменники. Знають точно, що не по закону сидить, не дурні. Але мовчать. Тому що Коцаба чужий для них: на думку, по погляду, призначена для кращого розуміння «як себе вести». А для “чужих” демократія закінчується, що у тих, що у цих. Так що там демократія, звичайне людське закінчується. Не знайшлося жодного «дурня» в цій тусовці феноменів. Який би … заступився. Жодного. Прохасько «зірвався». Але це пройшло.


Всі ці Андрухович і недоандруховічі, подандруховічі виявилися … мещаністей міщан.Вони настільки дріб’язкові, скупі, глухі, що шкодують для «чужого»: ковтка вільного повітря, неба без решітки, погляду його рідних дітей, яких він не може побачити. Ласкаво б це було десь … далеко і вони не знали деталей.Але ж це вдома у них відбувається. Знають точно, що без закону сидить. Ну а … чого він, такий … думають. Його захищати – некрасиво.«Непоправні іміджеві Втрати». А це тонка для письменника річ. …


І зовсім не відчувають почуття «нудотного безсилля» (дивіться епіграф). Як і мільйони інших менш відомих людей, таких же щасливих і щасливих, що не крокуючих в безодню. Як їм чомусь здається.

Джерело: versii.if.ua