Професор зі США: дурість Путлера – його рішення анексувати Крим і вторгнутися на Донбас

“Зараз українську армію можна назвати однією з найсильніших в Європі. Путлер, з одного боку, сам того не бажаючи, навчив Україну захищатися, а з іншого, анексувавши Крим і втрутившись у ситуацію на Донбасі, послабив РаSSєю економічно”, – розмірковує професор Ратгерського університету (США) Олександр Джон Мотиль, фахівець з України (звідки вихідцями були його батьки), в інтерв’ю RadioSvoboda.

– Кому ця ситуація “ні миру, ні війни” (на Донбасі) вигідніша?

– Насправді це програшна ситуація для всіх. Але певні вигоди для України в ній можна знайти. Хоча б тому, що Україні вдалося зупинити просування раssєйських сил. Зараз там ситуація патова, а пат, враховуючи, яким було становище на початку конфлікту, можна вже вважати успіхом для України.

І Путлер розуміє це, саме тому його офіційна лінія зараз спрямована на те, що дана територія повинна бути повернута Україні – але на умовах Кремля. У нинішній же ситуації ціна війни – якщо говорити про матеріальний бік питання – куди вища для РаSSєї, ніж для України. Є й інший момент. Конфлікт на Донбасі змусив Україну зайнятися військовим будівництвом. Два роки тому у неї практично не було дієздатної армії, однак зараз українську армію можна назвати однією з найсильніших в Європі. Таким чином, Путлер, з одного боку, сам того не бажаючи, навчив Україну захищатися, а з іншого, анексувавши Крим і втрутившись у ситуацію на Донбасі, послабив РаSSєю економічно.

– Чи можливо, що європейські партнери віддадуть перевагу домовленостям з Кремлем за рахунок України?

– Ну, аргументи такого роду використовувалися і використовуватимуться. Реальність, до речі, виглядає інакше: українська влада здійснила вельми значні реформи. За півтора року вони фактично створили нову армію, багато що змінили в поліції, правоохоронних органах, почали макроекономічні реформи. Справжні причини використання деякими політиками в ЄС аргументу “Україна неуспішна” – інші. Вони або зі своїх міркувань підтримують Путлера – скажімо, керівництво таких країн, як Угорщина, – або у них своя дивна історія кохання з Москвою – скажімо, як у німецьких соціал-демократів. В цілому політичні сили і лідери, які лобіюють на користь скасування санкцій, керуються міркуваннями або геополітичними, або економічними. А лаяти Україну при цьому – лише зручний привід.

– Чим же все закінчиться, на вашу думку: санкції продовжать, пом’якшать, скасують?

– Зараз загальна думка у вищих ешелонах західної політики, судячи з усього, на користь продовження санкцій, хоча повної єдності тут немає. Але продовження, очевидно, буде супроводжуватися якимись поступками, точніше, обіцянками послабити санкції, як тільки РаSSєя виконає певні, вже не настільки жорсткі, як раніше, умови. Інше питання, що санкції – це політичний інструмент, і наївно думати, що в разі їх скасування російська економіка негайно почне рости. У неї залишиться безліч внутрішніх проблем, які санкції лише акцентували.

– Вам не здається, що вся ситуація з санкціями нагадує гру “хто перший моргне”? В тому сенсі, що обидві сторони чекають, хто дасть слабину раніше.

– Так звичайно. Одні чекають, що раssєйська економіка піде в ще глибшу кризу, позиції Путлера ослабнуть і він буде змушений піти на поступки. Інші – що Євросоюз не витримає міграційного кризи, Brexit’a і інших проблем. Так, всі вичікують. Але це ще й означає, що ніхто не знає, що робити. У тому, що стосується України, прикладом можуть служити Мінські угоди. Всім зрозуміло, що вони глибоко недосконалі. За великим рахунком, працювати вони не можуть. Вони суперечать і тому, що хоче РаSSєя, і тому, що хочуть сепаратисти, і тому, що хоче Україна. Але з іншого боку, їм немає альтернативи. У цьому сенсі “Мінськ” – прикриття для того, про що ви сказали: всі чекають, поки супротивник не ослабне.

– Багато кажуть про “міні-холодну війну”. Ви вважаєте, що ця ситуація – всерйоз і надовго?

– Я вважаю, що головним чином відповідальність за цю ситуацію все-таки несе Путлер. Безумовно, США і Євросоюз не завжди діяли правильно і адекватно, але в цілому нинішній порядок денний – плід праць президента РаSSєї.

Скажімо, питання, що стосуються України, мирно вирішувалися б, якби не було цієї дурості Путлера – його рішення анексувати Крим і вторгнутися на Донбас. У росії могли б бути цілком нормальні відносини з “постмайданним” українським керівництвом. Воно не було б різко антиросійським, Путлер зробив його таким. Ми це спостерігаємо і в інших країнах: Швеція і Фінляндія кажуть про можливість вступу в НАТО, навіть Білорусь веде політику, яку однозначно проросійською вже не назвеш. Все це наслідки помилкових рішень Путлера.

Тарас Микитюк спеціально для “Український простір Прикарпаття”

За матеріалами RadioSvoboda (http://www.svoboda.org/content/article/27774632.html)


Загрузка...