Якщо Путлер визначить наступником хоч “чорта лисого”, народ проголосує за “чорта лисого”!

“Путлерівська РаSSєя – це країна третього світу і хвора людина Європи, на цю долю вона прирекла себе навесні 2014 – анексією Криму і початком війни в Україні. Її всі бояться як хулігана, але не поважають як силу”, – стверджує в інтерв’ю DELFI політолог С. Бєлковський.

– Як би ви оцінили ситуацію з Савченко? Чому ця історія так затягнулася і чому бійців ГРУ визнали?

– Бійців ГРУ не визнав ніхто. Ніяких офіційних заяв росії про те, що це її військовослужбовці не було, немає і не буде. І обміняли Савченко не на бійців ГРУ. Савченко була козирем Путіна в торзі з Заходом з двох питань: санкцій і виборів на Донбасі. Її звільнили 25 травня до саміту великої сімки, який розпочався 26 травня в Японії. Саме на саміті обговорювалося питання про санкції.

– Чи варто зараз очікувати посиленого інтересу до того, що відбувається в Україні?

– Путлеру потрібно якось розвивати свою операцію з примусу Заходу до любові і визнання його в якості основного суб’єкта в цих переговорах.

– Чи виходить у нього це?

– Поки не виходить. Він намагався цього домогтися спочатку за допомогою України. Не вийшло. Він намагався цього домогтися за допомогою Сирії. Це теж поки не вийшло. Тому будуть якісь нові зусилля. Вони можуть бути в Україні, в інших місцях, у Нагірному Карабасі. Це може бути і Придністров’я. Це може і включення Південної Осетії до складу РФ. Можливі різні варіанти, але оскільки Путін не стратег, а тактик, то всі принципові рішення він приймає в останній момент. Ми не можемо точно сказати чи хоча б з високою ймовірністю говорити, що саме він зробить.

– У Румунії відкрито базу НАТО, в країнах Балтії збільшується контингент. Яка на це буде реакція?

– Роздратована і нервова, інше питання – який є спектр можливостей? Він невеликий. Адже росія не може вторгнутися в країни Балтії. На відкритий конфлікт з НАТО Путлер не готовий. Тому він може мутити воду на невизнаних територіях Нагірного Карабаху та Придністров’я. Його основним і єдиним козирем залишаються війська.

– Куди він може їх направити?

– У першу чергу, його, звичайно, цікавить пострадянський простір. Найближчі зупинки – це Нагірний Карабах і Придністров’я, і Південна Осетія – в черговий раз постає питання про входження до складу РФ. Не виключено, що цей проект буде реалізований.

Чи розглядаєте ви операцію “наступник”?

– Поки наступником залишається Мєдвєдєв. Інше питання, чи захоче Путлер йти з поста президента. І якщо так, то коли.

– Згідно з опитуваннями, росіяни підтримують успіхи зовнішньої політики, в той час як внутрішня політика залишається на інших разом з незадоволеністю з цього приводу.

– Ця логіка не працює. У росіян монархічна свідомість. Вони візьмуть наступника, якого поставить чинний цар, незалежно від того, з чим цей наступник асоціювався в минулому в питаннях економічної політики, яка для росіян важлива, але другорядна в порівнянні з великими звершеннями держави. Хоча я не виключаю того, що соціально-економічні протести будуть наростати. Я передбачаю пік наростання на весну 2017 року, тому що зима буде важкою. Але якщо Путлер визначить своїм наступником хоч Медведєва, хоч Іванова, хоч чорта лисого, народ проголосує за чорта лисого. Тому що в росії історично є два базових сценарії зміни влади. Це династична наступність від батька до сина, це референдум про довіру тій владі, яка сформована до виборів. І другий варіант – це революція. Третього варіанту за всю її історію не було.

– Наскільки реальна революція, адже активні критики режиму зведені нанівець?

– Революція завжди відноситься до категорії неможливого. У жовтні 1916 Лєнін говорив, що наше покоління не доживе до революції, а через півроку він вже приїхав на Фінляндський вокзал і став одним з лідерів революційних процесів в країні. Революцію неможливо прогнозувати, вона або відбувається випадково, або не відбувається. Не виключений палацовий переворот, тому що значна частина кремлівських еліт незадоволені курсом на конфронтацію із Заходом, який розпочався в 2014 році. Всі розуміють, що єдиний спосіб вийти з цього – це поміняти президента.

– Це можливо?

– З суб’єктивної точки зору Путлера, напевно, неможливо, але може хтось вважає, що можливо. Зрештою, все під Богом ходимо.

– Чого варто очікувати від майбутнього саміту НАТО?

– Рішення про розміщення додаткових військ НАТО в Польщі, Балтії, по периметру російського кордону. Нічого хорошого, але, з іншого боку, нічого поганого, тому що я не бачу в цьому небезпеки. Цю небезпеку росія наворожила собі сама. Я прихильник того, щоб росія вступила в НАТО і назавжди припинила протистояння з цим альянсом. Це могло статися в минулому, і навіть при Путлеру. У 2002 році він говорив про це і не лукавив. Якщо Путлер піде, це буде одним з пріоритетних питань для будь-якої наступної влади. Навіть для Мєдвєдєва.

– Чи буде змінюватися позиція Європи?

– Можливо. У Німеччині є сили, які виступають за пролонгацію санкцій і стримування Путлера. США дотримуються такої ж позиції. Але навіть якщо санкції будуть зняті, це росії нічого не дасть, тому що вона абсолютно відмовилася від ідеї внутрішнього розвитку. Це країна третього світу і хвора людина Європи і на цю долю вона прирікала себе давно і послідовно, в тому числі всім комплексом дій навесні 2014 року – анексією Криму і початком війни в Україні.

– Наскільки росіяни ще здатні сприймати телепропаганду, яка вкладається їм в голови?

– Цілком здатні. Тотальна пропаганда має свої закони впливу на людську психіку. Вони вірять телебаченню, і в розмові з середньостатистичним росіянином ви можете почути розтиражовані моторошні міфи, що формуються і транслюються Першим і Другим каналами.

Джерело – http://ru.delfi.lt/news/politics/stanislav-belkovskij-esche-pri-nashej-zhizni-rossiya-budet-v-nato-i-es.d?id=71421976