Чим закінчиться справа франківського “крокодила” Василя Скрипничука?

Як оцінювати ситуацію, коли чиновник, наділений владними повноваженнями «наїжджає» на художника і здійснює напад на журналіста.

skrypnychuk+

Мистецький фестиваль Porto Franko Gogol Fest, який проходив в Івано-Франківську з 8 по 12 червня цього року продемонстрував не лише мистецький потенціал міста зокрема та України загалом, але й став своєрідним лакмусовим папірцем, який проявив неготовність українського суспільства сприймати ті, чи інші явища сучасного мистецтва.

І одна справа, коли все закінчується звичайним і, на жаль, таким звичним «я цього не розумію, тому це погано», яке перегукується з енциклопедичним «Не читал, но осуждаю» (фраза анонімного члена Спілки Письменників СРСР, сказана щодо роману «Доктор Живаго» Бориса Пастернака). Але зовсім інша справа, коли на вістрі атаки проти мистецтва опиняється державний чиновник. І не просто мілкий клерк, а особа наділена певними владними повноваженнями.

Мова, звичайно ж, йде про керуючого справами Івано-Франківської обласної ради Василя Скрипничука, який 11 червня занадто бурхливо (використаємо таке м’яке формулювання) відреагував на інсталяцію “Вапно”, яку в рамках фестивалю Porto Franko Gogol Fest монтував художник Юрій Бакай в холі будівлі ОДА. (див. відео)

Заяви  Василя Скрипничука на кшталт «моє завдання, щоб вас не було», «ви відробляєте гроші», «тут якісь крокодили», «тобі в писок дати», «я все це звідси винесу», тощо, сильно нагадують висловлювання радянського лідера Микити Хрущова на виставці авангардистів 1 грудня 1962 року в Москві: «все это не нужно советскому народу. Понимаете, это я вам говорю!.. Запретить! Все запретить! Прекратить это безобразие! Я приказываю! Я говорю! И проследить за всем!», «Что это такое? Вы что — мужики или педерасты проклятые, как вы можете так писать? Есть у вас совесть?», «Очень общо и непонятно». Втім, можливо порівняння не зовсім вдале, бо пана Скрипничука знає вся Україна, а вийдіть на вулицю й спитайте хто такий Хрущов, то переважна більшість і не відповість на питання.

Ну, а спогади про фронт напряму відсилають нас до персонажа на ім’я Йорік з п’єси Леся Подерев’янського «Король Літр», який біля пункту прийому склотари патетично вигукував: «Я воював! Пока ти сука в тилу баб портів, я в танкє горєл! Я – льотчік!». Але то таке…

Як відомо, Василь Скрипничук є представником ВО «Свобода», партії, яка одним зі своїх завдань називає боротьбу з гнилою радянською спадщиною. Але, як бачимо, звичка радянської номенклатури, яка так любила вчити художників правильно малювати, міцно вкорінилася в деяких націоналістичних головах. Настільки міцно, що не витравиш жодною вишиванкою по п’ятницях.

І справа тут, звичайно, не в «Свободі». Адже голова обласної ради Олександр Сич, якому зателефонував, розгніваний діями «крокодилів з Африки», Василь Скрипничук, теж член цієї партії. Сьогодні Олександр Сич на своїй сторінці у Facebook написав наступне:

Щодо інциденту за участі Василя Скрипничука навколо творчої інсталяції “Вапно”:
1. Я погодив розташування інсталяції у холі обласної ради;
2. Не поділяю оцінок, висловлених щодо неї В. Скрипничуком;
3. Свої оцінки В. Скрипничук висловив, не перебуваючи на робочому місці і не виконуючи функціональних обов’язків;
4. За свої приватні вчинки кожен повинен відповідати особисто;
5. Сьогодні зранку підписав заяву В. Срипничука про відпустку з “можливим подальшим звільненням”.

P.S. Знаю, що натепер Василь Скрипничук переживає складні життєві обставини.

Отже справа в конкретній персоні з явними ознаками манії величі і жодні складні життєві обставини не можуть бути виправданням. Особливо, якщо врахувати, що це не перший прояв незрозумілої поведінки чиновника. То він обіцяє розібратися з головою фракції «Самопоміч» в обласній раді Тарасом Виноградником, то він погрожує тюрмою директору Офісу реформ Руслану Панасюку та голові ОДА Олегу Гончаруку .

Та й усе б нічого, якби на цьому інцидент з художником закінчився. Але, розгнівавшись ще більше після телефонної розмови з головою обласної ради, державний чиновник накинувся на журналіста.

Пам’ятаєте Вадима Тітушка, який 18 травня 2013 року в Києві напав на журналістів Ольгу Сніцарчук та Владислава Соделя і від прізвища якого з’явився термін «тітушки»? Схоже Василь Скрипничук хоче заснувати в Івано-Франківську (як мінімум), «орден» чи то скрипничуків, чи то скрипничушок.

Коли охорона намагалася вгамувати занадто буйного чиновника, то знову вигулькнув Йорік зі своїм палаючим танком.

Справедливості ради зазначимо, що Василь Скрипничук таки був в зоні АТО і займався там, за його словами, організаційними роботами, облаштовував світлицю для відпочинку, облаштовував робочу кімнату, для встановлення оргтехніки та підключення Інтернету для роботи штабу, як кандидат юридичних наук організовував юридичні консультації для бійців. Тобто, ніяких палаючих танків.

Втім, покладати всю провину лише на Василя Скрипничука було б вкрай несправедливо. Навіть будучи державним чиновником керівної ланки, він все одно живе в соціумі. А український соціум, в сприйнятті мистецтва, обома ногами міцно стоїть, максимум, в 19-му столітті.

Наслідки соцреалістичної селекції не минули дарма. Українське суспільство архаїчне і, на превеликий жаль, буде залишатися таким ще довго. І подібні інциденти на фестивалі траплялися неодноразово. Щоправда не за участю того чи іншого чиновника, а зі звичайними обивателями, котрі іноді поводилися не менш агресивно, ніж пан Скрипничук.

Синдром Хрущова не лікується медикаментозно. Тому процес оздоровлення буде важким і тривалим. На жаль, не всі доживуть до того щасливого дня.


Загрузка...