Чи витримав Івано-Франківськ випробування фестивалем сучасного мистецтва?

Отямившись після важкої праці, творці фестивалю «Порто Франко ГогольФест» розповіли, як вони змінюють одне з головних міст західної України.
12920429_888478704607540_3777626909185750347_n (40)

Взагалі-то «Порто Франко ГогольФест» – це те, чого не може бути. Провести масштабний фестиваль сучасного мистецтва – п’ятиденний, з купою іменитих українських і зарубіжних гостей, що проходив то одночасно, то по черзі на добрих двох десятках локацій, від муніципальних театрів і музеїв до маршруток і площ; з оргкомітетом, що об’єднав дві амбітні команди – івано-франківську Porto Franko і ​​київську ГогольFest; з неймовірною логістикою, яка драматично залежить від міської влади і не завжди надійних спонсорів; з, що теж важливо, вільним входом на всі події фестивалю! І де? Не в Києві і навіть не в Одесі чи Львові, а в маленькому, провінційному Івано-Франківську.

Але «те, чого не може бути», відбулося, і, що найдивніше – з безперечним успіхом.



Треба було бачити ці радісні натовпи людей, які бродили містом, намагаючись встигнути з однієї події на іншу – місцевих, які втратили свою провінційну настороженість, і столичних, які розгубили свій снобізм; чергу людей в піжамах і нічних сорочках (такою була залізна умова з боку організаторів) перед входом в міський драматичний театр на нічне бдіння з літературним класиком Тарасом Прохаськом і ансамблем Sed Contra; аншлаг на всіх(!) заходах, від концерту музики бароко в величезному фойє залізничного вокзалу до літературних перформансів в камерних зальчиках.

Зараз, коли організатори та учасники нарешті «видихнули», Сultprostir запитав у них про те, що зробив Івано-Франківськ для сучасного мистецтва і що воно дало йому взамін, а також про те, що тепер збирається робити команда фестивалю, щоб не розплескати досягнутий успіх.

Тарас Прохасько (письменник)

Чи витримав фестиваль сучасного мистецтва випробування Івано-Франківськом? Чи витримав Івано-Франківськ випробування фестивалем сучмистецтва?

Я вважаю, що так. Я не схильний до того, щоб у мистецьких випадках уявляти наперед, що має бути, і потім судити про них за тим, наскільки це збіглося з реальністю. Цей фестиваль, мені здається, був успішний. І навіть недосконалості, які проявилися під час нього, були не менш важливими, ніж очевидно вдалі речі. Я би сказав, що завдяки «Порто Франко Гоголь Фест» місто відкрило у собі нові можливості.

Ілля Разумейко (куратор програми експериментальної класичної музики, автор опери-реквієму IYOV)

Що фестиваль зробив такого, чого в Україні ще не було?

В одному лайнапі, в рамках одного фестивалю виступили примадонна европейської оперної сцени Лєна Бєлкіна, яка співала Баха та Генделя у залі залізничного вокзалу, та накачані хлопці із Brutto із своїми революційними кричалками. Вперше в Україні відбувся проект «Електроакустична церква», в якому алгоритмічна електронна музика та відео-арт заповнили простір барокового костьолу.

Читайте також:  У мальовничому куточку Карпат відбудеться грандіозний Фестиваль «Березів-Бандер-Фест»

Відбувся шестигодинний(!) нічний перформанс «Відчуття присутності» із медитативною музикою Мортона Фельдмана та голосом Тараса Прохасько, після якого не лунали жодні аплодисменти та не дзвеніли жодні дзвоники: люди спокійно продовжували спати на матрацах, які перед цим на протязі багатьох років проїхали десятки тисяч кілометрів шляхами «Укрзалізниці».

Андрій Кошман (програмний директор фестивалю, соліст опери-реквієму IYOV)

Які події в рамках ПФГФ, за вашими спостереженнями, вдалися найбільше?

Як програмний директор, я намагався рознести в часі максимально цікаві заходи. З-поміж понад ста подій разом із командою ми обрали хедлайнерів, які не перетиналися в часі і глядачі могли послідовно відвідати основні майданчики, а хто не встиг – подивитися онлайн-трансляцію.

Цьогоріч на фестивалі можу виділити театральну, а також програму експериментальної та класичної музики. З першої хотілося б відзначити виставу Влада Троїцького «Собача будка». Вона відбулася при переповненій залі, як і всі інші театральні заходи. Франківськ взагалі вразив зацікавленістю у сучасному мистецтві. Також мені сподобалася моновистава Werther! Магдебурзького театру. Актор Раймунд Відра тримав увагу глядачів до останньої секунди. Думаю, що й опера IYOV, яка завершувала театральну програму, не лишила франківців байдужими. Зізнаюся, що набагато більше мене здивували аншлаги у філармонії на симфонічних концертах. Куратор напрямку експериментальної музики, композитор Ілля Разумейко потішив оригінальними концепціями концертів.

Чого тільки вартує акція на залізничному вокзалі, де в той день зібралося людей більше, аніж на Вічевому майдані. І всі вони прийшли слухати барокові арії! Не всі почули, не всі навіть змогли наблизитися, але ж прийшли. Акцію «Децентралізація» із музикантами у маршрутних таксі бачив лише у записі, але вираз обличчя городян багато про що міг розповісти. Не кожен був готовий сприйняти класику в маршрутці. Помітив також, що представники старшого покоління з осудом реагували навіть на денні саундчеки сцени альтернативної музики. Але ж мистецтво не стоїть на місці. Трансформується з часом, змінюємося і ми.

Одним із небагатьох заходів, де заснув, і, між іншим, гарно виспався, був нічний концерт музики Мортона Фельдмана у виконанні ансамблю Sed Contra, а також нічні читання Тараса Прохаська у супроводі віолончелі, рояля, ударних та контрабаса. Цей проект трансформувався у оперу-сон «НепрОсті» і вже існуватиме поза фестивалем. Тепер глядачі і в Києві зможуть побачити його на Atlas Weekend вже в липні.

Богдан Кутєпов (тележурналіст, учасник фестивалю)

Ваш особистий precious moment фестивалю?

Ми сиділи вночі в андеграундному закладі BarDuck, який перетворився в ці дні на неофіційну, але цілком істотну фестивальну локацію. За сусіднім столиком сиділи власник закладу з друзями і два пацанчіка, які ніби щойно зійшли з полотен Івана Семесюка. І я з подивом спостерігав, як випадково заблудших пацанчіків не виганяли, не чмирили, а пригощали коктейлями і розказували, чого «гомосєків не варто валити». Пацанчіки щиро не розуміли, як це так, але було видно, що десь глибоко в них щось муляло: як це нормальні тіпи таке кажуть? Може, ті геї й справді не такі страшні? Всі на терасі сприймали це як ще один перформанс, у якому франківські гопніки, самі того не підозрюючи, грали головні ролі. І перформанс вдався.

Читайте також:  На День Калуша центр міста заполонив фестиваль живих скульптур. ФОТО+ВІДЕО

Ніде так гостро не відчувається патріотизм, як у тисячах кілометрів від дому. Ніде так сильно не відчувається міць сучасного мистецтва, як у місцях, далеких від мистецтва. Звісно, Станіслав – не провінція, має власні культурні феномени, певне життя. Однак досі ніколи так концентровано і в такий короткий проміжок часу тут не відбувалося чогось подібного. Під час «Порто Франко Гоголь Фест» все місто перетворилось на фестиваль. Мені це нагадувало Стокгольм, де я побував під час «Євробачення». Окрім хіба що спальних районів, усе налюднилося учасниками фесту, вони були скрізь, волонтерів було видно по футболках із символікою, а музикантів, художників, акторів видавали погляди. Їдучи в маршрутці, можна було випадково зустріти організаторів.

Найбільше мене вразило, як перенесення великої мистецької події в якусь умовно непризвичаєну до цього місцевість може змінити весь хід подій. Оперна співачка на вокзалі – вона розірвала шаблони про залізницю в мізках багатьох пасажирів. Люди на вокзалі або кудись їдуть, або звідкись приїхали, або прийшли купити квитки. Натовп, перекриті входи: що це, пожежа? Замінування? Отакої: симфонічний ансамбль і оперна діва! А музичний перформанс у маршрутці – це точне попадання в аудиторію такого експериментального фесту. Франківськ залишиться надовго просотаний знаками, згадками, символами і спогадами. Можна буде через рік або два побачити там стару афішу чи щось таке.

Було б добре проводити «Шешори» щораз в іншому селі біля річки. Фестиваль кіно про права людини DocudaysUA має спробувати хоч разок перенести програму в Житомир, а краще – Коростишів. Уявіть всіх цих шведських ЛГБТ-активістів і французьких режисерів, які приїхали на міжнародний кінофестиваль «Молодість» в Умань, в Пирятин. Найкращим свідченням проникнення культури в локацію і міста в мистецтво став «перформанс» за участю «свободівця», який хамив художнику про невдалий перформанс і намагався пошкодити камеру журналістові, який це знімав. Мистецтво трансформує простір. І найкраще це демонструвати не в PinchukArt Centre, а в просторах, які відтінюють сильніше.

Читайте також:  Учасники Маршу Гідності озвучили свій ультиматум владі

Юрій Филюк (івано-франківський підприємець-ресторатор, керівник компанії «23 ресторани», співзасновник проекту «Тепле місто»)

Як вам здається, чи матиме фестиваль 2016 року тривалий ефект для міста?

У чому перевага масштабного фестивалю для такого міста як Франківськ? Коли ГогольFest відбувається у Києві, він покриває лише якусь його локальну частину, тим часом як саме місто живе у звичному ритмі. А у випадку з Франківськом – це масштаб, який накриває все місто і переключає його на інший ритм життя. Занурює його у мистецтво, проходить його наскрізь, і мистецтво починає взаємодіяти зі звичайними мешканцями. Саме так і відбулося під час «Порто Франко Гоголь Фест». І в цьому є, з одного боку, цікавий соціальний експеримент, а з іншого – дуже крутий тренінг, я б сказав – оскільки все ж таки це нові, незвичні для місцевого традиційного суспільства мистецькі форми. Адже сучасне мистецтво провокує, задає питання. І радує, що ці форми були сприйняті – практично на всіх подіях фестивалю були аншлаги, люди радо сприймали все, що їм пропонувалося.

Але треба розуміти, що під час фестивалю є певний ефект ейфорії, а пізніше приходить переосмислення. Так і тут – після фестивалю з’явилися питання щодо муралів та деяких інших речей – наскільки це треба місту, наскільки це гарно і т.п. Це зрозуміла реакція – йде певний відкат, повернення у звичні, традиційні рамки. Але в цілому – це безперечно крутий експеримент. Столична складова і складова місцева дуже цікаво наклалися на розмір міста і на його особливості. Вийшло досить тепло і в той же час по-сучасному.

Що буде далі? Це залежить від грамотності тих людей, які надалі розвиватимуть у місті ці сучасні мистецькі складові, від того, чи знайдуть вони правильний баланс у просуванні цього мистецтва у традиційному середовищі, щоб воно поступово, порційно і, головне, органічно заходило у місто, не викликаючи супротиву і відторгнення, а розвиваючи суспільство.

Роман Григорів (креативний директор фестивалю, автор опери-реквієму IYOV)

Які є думки щодо майбутнього цього фесту?

Я бачу два різних напрямки розвитку цього проекту: створення у Франківську постійно діючої міжнародної платформи PORTO FRANKO із залученням європейських митців та інституцій, проведення як масштабних фестивалів, так і локальних мистецьких акцій, колабораційних проектів. І по-друге, проведення PORTO FRANKO в інших країнах світу, тобто зробити цей фестиваль мандрівним.

Все це працюватиме на досягнення однієї мети: популяризація Івано-Франківська в якості нового мистецького епіцентру. Тобто у 2024 році статус культурної столиці Європи має бути у Франківська.

.


Джерело.