Паралельна держава. Чому ми не бачимо провокаторів серед “своїх”

Я просто дивуюсь: невже всі ці люди, журналісти, активісти, політики не здатні відрізнити дискусію від провокації? І не розуміють, про що саме я пишу – тим більше, що політичному аналітику, який, на відміну від слідства, озброєний лише інтуїцією і совістю, залишається лише констатувати тенденцію.

Проте, сигнал був почутий і став прелюдією для розгорнутої проти мене пропагандистської кампанії, яка готова була в будь-який момент перерости у фізичне насильство. Провокатори дійсно злякалися.

Тепер, коли виявляється, що серед людей, які допомагали “беркутівцям” сховатися з місця злочину, були і учасники Майдану, у багатьох раптово відкриваються очі: як же, який жах! Таке враження, що Майдан не був загальнонародним рухом, а якоюсь сектою.

Звичайно, в такій події – як і в будь- якій, де більше кількох десятків людей –брала участь величезна кількість провокаторів.

Провокаторів від різних кланів, які ворогували між собою біля трону Януковича. Провокаторів від російських спецслужб – а вони теж ворогують між собою. Провокаторів від різних олігархічних кланів, які вже готувалися до часу після Майдану.

І, природно, ці люди не ходили з табличкою “я – провокатор”. Навпаки, всі вони намагалися бути героями. І в загальній метушні, яка в будь-який момент готова була перейти в криваву розправу влади над протестуючими, абсолютно неможливо було зрозуміти хто є хто – крім тих, зрозуміло, кого ти давно знав особисто і був упевнений: ось це – чесна людина, а це – пропалений провокатор.

Добре пам’ятаю жах, який охопив мене, коли ми представляли новий уряд на Майдані – а під сценою вирували люди в камуфляжі і вигукували прізвища “своїх” міністрів. І хто міг зрозуміти, чи хочуть вони побачити у владі дійсно нових чесних людей – або вони назвуть імена тих, хто завтра здасть країну агресору?

Помилку в тій ситуації допустити просто. Історія пана Березовського, який був призначений командувачем ВМС і цього ж дня зрадив Батьківщину, добре відома. А скільки таких Березовських ще чекають свого часу – години зради?

Турецький президент Ердоган використовує для боротьби зі своїм опонентом проповідником Фетхуллахом Ґюленом термін “паралельна держава”.

Не знаю, як там в Туреччині, а у нас “паралельна держава” існувала завжди – і після Майдану нікуди не поділася, навіть не зачаїлася. У Сімферополі, Донецьку та Луганську ця держава просто вийшла назовні, її охороняють російські багнети.

Але зауважте, що люди, які зараз керують її владними структурами, нелояльності до України не виявляли. А від тих, хто насправді виявляв, швидко позбулися – вони вже зіграли свою роль.

Всі ці Аксьонови, Константинович, Поклонські, Захарченкі та Плотницькі – вони так і були б “кротами”, якби не прийшли їх господарі. Всі ці судді, правоохоронці, депутати, журналісти – так і чекали б свого часу.

А скільки таких людей залишилися на вільній території і чекають? Скільки політиків, бізнесменів, партій, громадських організацій, медіа-ресурсів “заточені” на дестабілізацію ситуації в Україні?

Скільки викладачів сіють смуту в душах студентів і школярів – а ми ж знаємо тільки тих, хто “розкривається” і їде в гості до Аксьонова, не більше того!

Скільки телеканалів 24 години на добу працюють на знищення Української держави? Скільки “корисних ідіотів” всьому цьому підіграє – адже у нас демократія і плюралізм!

І як багато всіх цих людей, які за гроші або за переконаннями працюють на чужу країну , прикидаються українськими патріотами і супер-патріотами, щоб в потрібний момент вивести черговий “Беркут” з чергового Майдану?

Ця стаття – зовсім не заклик до “полюванні на відьом”. Якщо таке полювання почнеться – ми її програємо все одно, полювати будуть на українських патріотів, а не на провокаторів. Ця стаття – заклик до розсудливості.

Європа сьогодні в жаху від кількості людей, яких Ердоган оголошує прихильниками Ґюлена. Звичайно, більшість з цих людей не мають ніякого відношення до перевороту.

Але цифри відображають реальний вплив проповідника на турецьке суспільство і залежність громадян від його фінансової бази. В українських умовах людей, які залежні або від Росії, або від пов’язаних з нею українських кланів, було б набагато більше.

А людей, які впевнені, що змінити свої погляди, цінності або Батьківщину за хороші гроші – ще більше. Не ми такі, життя таке. Це і є наше “паралельна держава”. Держава, яку не переможе ніякий Ердоган. Це можемо зробити тільки ми з вами – якщо наша країна нам дійсно потрібна.

за матеріалами http://espreso.tv/

www.facebook.com