Прикарпатське село роками знемагає від смороду із забійного підприємства

Мешканці села Залукви, що біля Галича, роками знемагають від смороду із забійного підприємства. Він допікає їм щоденно, а особливо у спеку, не дозволяючи ні відчинити вікно, ні вийти з хати. Відтак сільська громада вимагає припинити діяльність бойні та перепрофілювати виробництво. Якщо влада не наведе лад у «смердючому питанні», то доведені до відчаю жителі готові до проведення акцій прямої дії.
13672611_1099809380106025_1406561823_n-800x600

Ще з 2002 року громада Залукви виступає проти діяльності забійного підприємства ТзОВ “ГПК-М’ясо” (ПП Михайлюк Л.Р.), яке у різній формі власності діє тут вже понад 30 років, отруюючи село трупним смородом з відходів виробництва. Але донині всі її походи по різних інстанціях були практично безрезультатними, пише Галицький кореспондент.

Недостатня відстань

На запит жителів села від 27.08.2015 р. щодо відповідності діяльності бойні державним санітарним нормам відповідь ГУ Держсанепідслужби в Івано-Франківській області від 1.09.2015 р. була направлена сільському голові Залецькому М.В., яку він передав мешканцям аж у липні 2016 року. У документі СЕС (в.о. начальника В.М. Фіглевський) просто поінформував про норми санітарно-захисної зони згідно з ДСП 173-96 – 500 метрів.

На звернення ж до ГУ ветеринарної медицини в області залуквинці отримали відповідь, що підприємство має експлуатаційний дозвіл на ведення діяльності, виданий у березні 2011 року. Очевидно, що дозвіл цей – явно з порушеннями, адже відстань до найближчих вулиць, згідно з довідкою сільради, становить 200, 300 і 450 м.

Також селянам повідомили, що підприємство уклало два договори: у травні 2015 р. на продаж кісток з ТзОВ “Лисичанський желатиновий завод” Луганської області (!) та у січні 2015 р. з ДП “Укрветсанзавод”.

Донедавна ж, всупереч санітарним нормам, відходи частково спалювалися в печі на території підприємства. Після загострення конфлікту з громадою комин печі знесли і ніби припинили це безчинство у 2015 році. Однак дим і сморід з-за огорожі бойні можна систематично спостерігати і відчувати нюхом донині.

Крім того, підприємець неодноразово за допомогою екскаватора закопував відходи за селом неподалік від річки Лімниця, з якої водозабірна станція бере воду для Галича. Паралельно з цим, згідно з договором, нутрощі систематично викидаються в каналізацію “Галичводоканалу”, звідки вони потрапляють у води річки Луква, яка впадає у Дністер, про що писалося в районній газеті. І вже нещодавно зі шлейфом інфекційного смороду в накритих брезентом вантажівках (а не спеціальних рефрижераторах, як це передбачено санітарними нормами) Михайлюк вивозив відходи в бік Тернопільської області.

Зокрема, завантаження кісткових відходів виробництва на кузов автомобіля і транспортування їх через Галич і Тустань у бік Тернопілля відбувалося 8 липня пообіді й зафіксоване на фото. А 20 липня умови зберігання та завантаження на той самий автомобіль кісткових відходів були вже зафіксовані працівниками поліції, які прибули на місце події…

Тож за останніх два роки громада домоглася ліквідації «вигрібної ями» та печі, підписання договорів про утилізацію відходів, покращення умов роботи для працівників бойні, в яких з’явилися душ і роздягалка. Також відходи перестали спалювати та закопувати на берегах Лімниці. Але санітарна зона з підвітряного боку залишається порушеною, і сморід як був, так і є!

Питання «на контролі»?

На початку літа активісти села написали колективне звернення прокурору Івано-Франківської області В. Братюку та начальнику Управління захисту економіки НП в Івано-Франківській області Р. Кузіву. Від прокуратури отримали відписку, що їхнє звернення направили керівнику Тисменицької місцевої прокуратури, яка, у свою чергу, спрямувала його в різні інстанції: ветеринарії, СЕС, екології, від яких не отримано жодної відповіді.

Від УЗЕ НП в області справу оперативно «провів» слідчий О. Красняк, який опитав сільського голову Залукви та одну (!) активістку, свідчення якої так і не були долучені до матеріалів справи. Судячи з відповіді Кузіва, справу закрили «через відсутність ознак складу кримінального правопорушення» на підставі пояснення сільського голови, що «господарські будівлі побудовано після будівництва та введення в експлуатацію приміщення бойні та за погодження власників вказаних будівель та архітектури району». Це прямо суперечить довідці сільради про відстань будівель до бойні, побудованих до її будівництва, – 200, 300 і 450 м – та скарг 110-ти мешканців села.

13672224_1099809400106023_1659108756_n

Отже, відповідь Кузіва вже потребує правової оцінки. Адже слідчий не витребував у архітектури, сільради чи підприємця технічної документації на введення в експлуатацію будівель бойні, фактично побудованої з порушенням санітарної зони. Не поцікавився результатами перевірок підприємства СЕС та ГУ ветеринарної медицини. Що це – непрофесіоналізм чи небажання виконувати свої обов’язки представниками «оновленої» поліції? А може, ознаки вмотивованого саботажу?

Чи не тому численні письмові та усні звернення сільських активістів у різні владні інстанції району та області, які робилися з 2002 року і донині, не давали результатів, що чиновники міцно тримають це питання «на контролі».

13833417_1099809150106048_449076095_o

Утилізація відходів спалюванням (2013 р.)

Отож, на думку активістів, охоронцям права, зокрема новопризначеному прокурору області Олександру Стратюку, варто б з’ясувати: чи належною була робота УЗЕ НП в області у вивченні конфлікту громади с. Залуква з ТзОВ «ГПК-М’ясо»; чи відповідає технічна документація будівлі за адресою с. Залуква, вул. Верхня, 1а організації в ній забою тварин; кому належить це приміщення та на якій підставі підприємство веде діяльність (адже підписантами договору оренди землі з сільрадою у 2008 р. виступали Ігор Коробейніков (родом з Криму) та директор «Карпатагропродукту», вже покійний Роман Михайлюк – брат керівника «ГПК-М’ясо» Любомира Михайлюка; чи правомірно було надано дозвіл на діяльність бойні у 2011 р. ГУ ветеринарної медицини в області, судячи з численних порушень, зокрема порушення санітарної зони, непристосованості приміщень, невідповідності способу зберігання й утилізації відходів, та договір на утилізацію відходів після втручання громади аж у 2015-2016 рр.; чи сільська влада Залукви перевіряла відповідність підприємства санітарним нормам при передачі в оренду землі для організації забою тварин та чи відповідає площа огородженої території площі, вказаній у договорі оренди, оскільки новий паркан встановили майже на 4 м дальше від старого!

І, можливо, після з’ясування всіх цих питань ми дізнаємося, чому роками мешканцям Залукви доводиться жити в нестерпному смороді і скільки часу це ще буде тривати.


Джерело.