Не може бути: Чому у нас таке розмитнення
Те, що пригнати і розмитнити автомобіль – непросте завдання, відомо всім. Втім, насправді, завдяки деяким новим законам пригнати вживане авто з Європи цілком реально. Звісно, не без розмитнення і з рядом обмежень, але тим не менше…
Так, новий Закон №1389-VIII має обмежений термін дії, – це раз. Не кожному з нас по кишені автомобіль, випущений після 2010 року, – це два. Та ще й ціни на нові авто кусаються, – це три. Купувати втомлені нелегким життям самохідні возики, сконструйовані або навіть випущені ще за часів Радянського Союзу вже не хочеться, – ось і четвертий аргумент.
Вибирати з існуючих пропозицій на вторинному ринку теж часом рука не піднімається: вартість, яка на 80% складається з податків і тільки 20% з ціни власне авто – штука лякаюча. Але якщо розмитнення все ж суттєво знизять, то чимало власників не зможуть продати свої старенькі іномарки за ті гроші, які за них можна виручити зараз. Нова проблема, – і це аргумент номер п’ять! Можна недорого розмитнити свіжопригнаний новий або б/к електромобіль, – але не всі ще готові стати піонерами в цій темі. Чи можна розв’язати цей вузол проблем так, щоб не залишилось невдоволених? Щоб усі, як існуючі, так і потенційні автовласники, разом з представниками автобізнесу і держбюджетом, були «в плюсах»?
Як «вирощувалось» розмитнення в Україні
Щоб почати розплутувати будь-що, для початку потрібно розуміти, як воно зав’язувалось. Уявіть собі: ви без візи, з внутрішнім паспортом їдете до Європи, купуєте там іномарку, на ній їдете додому, – попутно сплативши на кордоні тільки сотню-другу доларів розмитнення. Ставите її на облік – і все! Єдині проблеми, що залишилися, – де знайти запчастини і, наприклад, хорошого автоелектрика, який впорається з ремонтом системи упорскування. Фантастика? Зовсім ні: так насправді було після підняття «залізної завіси», в 90-ті роки.
У ті ж 90-ті почав зароджуватися автобізнес – перші салони, фірмові СТО, дилерські мережі. Не залишалася осторонь і автомобільна промисловість. Ринок почав формуватись, намітились перші правила гри. Автобізнесмени зуміли об’єднатись, залишаючись конкурентами, але співпрацюючи при вирішенні загальних проблем. Населення, традиційно, об’єднатись у цій грі не змогло.
Не може бути?
Далі – бізнес будував свою справу, громадяни спостерігали. Точніше, одні купували нові авто і обслуговувалися у дилерів, купували оригінальні комплектуючі, а інші віддавали перевагу машинам з пробігом, запчастинам з автобазарів та гаражним «дядькам Васям». Треті просто спостерігали за тим, що відбувається в очікуванні кращих часів. Коли в 90-ті почались перші розмови про те, що розмитнення істотно подорожчає – всі відповідали: «Не може бути»! Подумайте, хто буде купувати ці ж машини за «такі» гроші?
Вони помилилися. Наприклад, в 2000-ні популярний Mercedes-Benz E-class W124 в Україні коштував приблизно $4000-5000. Неважко знайти інформацію про те скільки коштує такий же автомобіль, пригнаний в кінці 90-х, що змінив 10 власників і проїхав близько мільйона кілометрів, в 2017-у: приблизно $5000. Непогано, так? Машина старіє, зношується, давно проситься під прес, щоб її переплавили на вилки та ложки, але її ціна незмінна вже майже 20 років! Виявилось – все може бути…
Грабують! Приводи і методи
Ще пам’ятаєте, що таке техогляд? Якщо хто забув, так називалася продаж картонних наклейок на скло про нібито відповідность транспортного засобу вимогам технічних регламентів. Насправді – ТО проходили і несправні авто, і навіть власники без авто. Тому техогляду більше немає.
Утилізаційний збір – була і така ідея – автомобілісти повинні були платити за утилізацію ТЗ. Розмір його був чималим – у кілька тисяч гривень. Але, на щастя, «утиль-збір» скасовано.
А ось транспортний податок не скасовано, – він перетворився в акциз на паливо, і до того ж, постійно норовить зрости. Мова йде про спеціальний збір, який з прямої оплати автовласниками перенесений у вартість кожного літра пального. Начебто, логічно: хто більше їздить, той більше платить. Але витрати автомобілістів при такій схемі зросли в рази.
Екологічні норми: спочатку Євро-2, а за ними і всі інші. Через 11 місяців, якщо нічого не зміниться, прийде час підвищення вимог до регламенту Євро-6. На екологію це, мабуть, вплине позитивно: повітря стане чистішим. В основному, завдяки тому, що автопарк буде просто скорочуватись: нове авто купити дорого, старе утримувати безглуздо.
Акциз без пільг (до прийняття закону №1389-VIII), постійно збільшувався. Ввезення автомобілів безпосередньо не заборонялось, – але вся затія ставала настільки невигідною, що нікому й не хотілося. Та ж історія з переобладнанням вантажівок у пасажирські авто.
Транспортний податок на дорогі авто. Є такий, і він в силі – 25 000 грн. щороку зобов’язаний сплачувати кожен власник легківки, яка не старша 5 років і дорожча 1,2 млн грн. Правда, покупець нового дорогого автомобіля сплачує податки, розмір яких часом можна порівняти з ціною цілого бюджетного авто. А ще, як правило, він купує більше палива, сплачуючи більше акцизу. Але якщо вже багатий, – плати податків більше: так вирішили законодавці.
Схеми: Як обійти розмитнення
«Закручування податкових гайок» не змусило всіх потенційних автовласників негайно чкурнути за покупками в автосалони або сплачувати величезне розмитнення. З’явилися обхідні схеми: наприклад, популярними в 90-ті були «литовські номери»; потім — майже законний «пригін під документи» і «кузов-двигун», коли машини спочатку заїжджали своїм ходом, потім – на платформі без коліс, а в подальшому їх все ж доводилося фізично розкомплектовувати. Хоча часто двигун їхав в тому ж «бусі», який тягнув платформу з кузовом. Десь поряд процвітала «хімія» «на інваліда» і «через суд»… Але поки народ винаходив обхідні шляхи, інша сторона «закручувала гайки» все сильніше. Схеми стали неактуальні, – митниця і ДАІ «перекрили кисень» більшості відомих схем.
Верблюди
Потреба в автомобілях не зменшувалася, а от можливості їх купувати – навпаки. До всіх інгредієнтів розмитнення додалась економічна криза і нереальне падіння курсу місцевої валюти. Почався етап ігнорування законів. Автомобілісти, які мешкають ближче до кордону, зайнялися «пересічкою» – в’їздом у країну на нерозмитнених авто з подальшим перетином кордону кожні 5 днів для продовження терміну «вічного транзиту».
Інші зробили вибір на користь експлуатації автомобіля на іноземній реєстрації: маючи деякі документи, усвідомлюючи всі ризики… Правда, струнку концепцію «А що робити, якщо по-іншому обзавестися машиною немає ніякої можливості…» трохи зіпсували власники елітних моделей «на польських бляхах»: у них-то дефіциту коштів, безумовно, не було. Втім, грошей багато не буває, вірно? Ось і держава вважає приблизно так само…
Кількість нерозмитнених авто, які «легально на рік» заїхали в Україну з допомогою прозваних «верблюдами» перегонників-іноземців, точно не відома. Є дані про приблизно 60 тис. ТЗ, але деколи звучать числа і в півмільйона, і навіть в півтора. У будь-якому випадку, порахувати всіх «верблюдів» непросто: кожен день їх стає все більше. Як і покупців машин «на польських бляхах», які з часом стали виражати свою незгоду з діючою системою оподаткування імпорту автомобілів. В принципі, подібні прецеденти історії відомі: свого часу «сухий закон» не зупинив алкоголізм, а лише став причиною активного розвитку самогоноваріння.
Жовта лампочка
Невпевнені спроби держави «притиснути» власників авто на іноземних номерах обернулися цілою низкою акцій протесту – від блокування прикордонних КПП до перекриття в’їздів до Києва. Тема отримала відгук у мас-медіа і соціальних мережах. З’вились громадські організації, які об’єднують власників нерозмитнених авто і представляють їх інтереси. Голос народу, нехай тієї його частини, яка дізнавшись ціни на вживані машини в ЄС не може купувати авто в Україні, був почутий у верхах. На сьогоднішній день зареєстровано приблизно два десятки законопроектів, які стосуються розмитнення автомобілів. Один з успішних – з/п №3251, який, ставши законом, вперше за два з гаком десятиліття відкрив «залізну завісу» над пригоном авто з пробігом.
Якщо у Верховній Раді чи інших органах влади є якийсь пульт індикації соціальної напруженості, на ньому обов’язково повинна засвітитись жовта лампочка. Ще не червона: активістам поки не вдається об’єднати зусилля і між ними спостерігаються розбіжності. Розуміння і повної підтримки від населення у них теж немає. Можливо, – поки немає.
Що буде з розмитненням далі?
Скоріш за все, щось зміниться, і, ймовірно, – в кращу сторону. Податки і бюрократичні заморочки повинні бути урізані. Є перспективи у окремих законопроектів, – і це добре. Є ідеї у активістів і представників автобізнесу, яким також цікаво продавати авто за прийнятними цінами – і це ще один плюс! Але вистачає і мінусів: немає універсального рішення, яке могло б влаштувати всіх і не створило нових проблем. Немає єдності між представниками різних сторін, причетних до авторинку. А головний мінус – відсутність стабільних доходів. Якби потенційний покупець отримав можливість накопичити суму, достатню для покупки нового бюджетного автомобіля, за 12 місяців — чи пішов би він мітингувати за ліквідацію якихось там норм Євро? Швидше, вирушив би (як вже було раніше) переконувати менеджера в автосалоні продати йому новий Кашкай без черги… Чи, може, вам якийсь інший автомобіль подобається?
Шукайте деталі в групі Facebook
