Народження Великого брата. Чому росіяни так вірять телепропаганді

Чому росіяни так охоче вірять телесюжетам про розіпнутих на Донбасі хлопчиків і крематорії для сепаратистів.

1633894

Відповідь на це запитання дає російська журналістка Слава Тарощина у своїй книзіНароджені телевізором, пише Руслан Іванов у №21 журналу Корреспондент від 29 травня 2015 року.

Оглядач російської Новой газеты Слава Тарощина дивилася телевізор щодня і по багато годин, долаючи огиду до того, що відбувається на екрані. За її зізнанням, найбільше в житті вона не любить ТБ і їй довелося «довго привчати себе до «ящика», як привчають малюка до ненависної манної каші». Але у підсумку Тарощиній удалося провести найповніший на сьогоднішній день аналіз становлення російської телепропаганди.

Народжені телевізором – це збірка статей різних років, які показують динаміку і масштаби маніпуляції свідомістю телеглядачів. Несміливо почавши з вкраплень напівбрехні в рейтингових телепередачах і сюжетах новин, російські державні канали за десяток років з початку 2000-х трансформували своє мовлення на потік агресивної низькопробної брехні.

У роботу йдуть підтасовування фактів сучасності і маніпуляції історією, які формують окрему реальність по той бік екрану, що не має нічого спільного з повсякденним життям російського суспільства, вважає Тарощина. На її думку, багато в чому завдяки такій політиці в РФ склалася ситуація, коли, наприклад, на головній площі країни під триколором і гербом Російської імперії дбайливо зберігається мумія Леніна, який цю імперію зруйнував.

Після багатьох років дослідження телевізійної кухні Тарощина дійшла висновку, що будь-яка держава за допомогою блакитного екрану маніпулює свідомістю своїх громадян, але в РФ цей процес досяг жахливих масштабів.

Про початок телепропаганди в Росії

Коли ж це почалося? Думаю, з трагедії [у 2000 році підводного човна] Курська. Поворотна точка в російській історії обернулася поворотною точкою в російській пропаганді.



Лукавити, недоговорювати, маніпулювати інформацією стали саме з того часу особливо багато і натхненно.

Про прямі лінії Путіна на ТБ

Ще на путінській зорі [політолог, радник Путіна з ідеології часів перших двох термінів його президентства] Гліб Павловський сформулював різницю між старою і новою владою: нова влада, на відміну від старої, дуже чітко розуміє різницю між реальністю і картинкою. Доповнимо Павловського: розуміння настільки чітке, що реальність часто підмінюється картинкою, свідчення чого – жанр і стилістика прямих ліній з президентом-прем’єром. За відточеністю змісту, продуманістю композиції, вивіреністю драматургії цей витвір скоріше художній, ніж документальний. Півкруг амфітеатру Гостиного двору і ритуальність дії відсилає до античного театру. Збігаються не тільки цілі (створити у глядачів піднесений настрій, відвернути від сумних буднів), а й методи.

Читайте також:  Фізичні навантаження допомагають поліпшити зір

Про формування паралельної реальності на ТБ

Колись Росія мала славу літературоцентричної країни. Останні років 20 вона перетворилася на країну телевізійну. Будівництво владної вертикалі <…> і відсутність публічної політики призвели до кумедних результатів: існує тільки те, що існує в телевізорі.

Про створення у телеглядачів потрібної точки зору

Поєднати в одній програмі чистий треш з агіткою – багата ідея! Адже підсвідомість не потребує аргументів. Кого в телевізорі призначать ворогом, той ним і стане. Важко визначити, чого в таких програмах більше – ідеології або крайнього цинізму. Автори наварюють рейтинг, роблячи заразом приємно старшим товаришам. Адже такий слухняний народ – мрія влади: махнув рукою редактор – плескають, другий раз махнув – свистять, третій – улюлюкають.

Про втрату національної самоідентифікації

Приблизно до середини 1990-х, коли під уламками імперії було остаточно поховано довіру електорату до всіх державних інституцій, сталася цікава штука. Розгублені, втомлені від вічних криз люди переплутали межі ідентичності. Відтепер вона проходить через спільну історію, де Микола ІІ, Сталін і Брежнєв злилися в екстазі, утворивши певний ідеальний образ правителя.

Про феномен російського «духовного відродження»

Ах, турбується ліберальна громадськість, [прес-секретарю Путіна Дмитру] Пєскову подобається Леонід Ілліч, отже йде мода на брежнєвізм. Але ця мода нікуди в останні років десять і не йшла. Ляльководи, нездатні на свіжі продуктивні ідеї, давно й успішно видають за духовне відродження нації ідеалізацію минулого.

На ТБ вже давно відпрацьовуються моделі правильного поводження з історією. Найкращий рецепт був представлений рік тому, коли на другій кнопці замигтів привабливий слоган нової забави під назвою Ім’я Росія: «Росія вибрала своє майбутнє, тепер настав час вибирати минуле». І вибрали-таки минуле – чи то в особі товариша Невського, чи то в особі товариша Сталіна. Та це й неважливо.

Історичні штудії від ТБ найменше хвилює фактологія, аби не було прикро за державу. Тому обсяг сталініани вже давно перевищує всі санітарні норми

Історичні штудії від ТБ найменше хвилює фактологія, аби не було прикро за державу. Тому обсяг сталініани вже давно перевищує всі санітарні норми.

Читайте також:  Геращенко дала завдання українцям з-за кордону

Про національну риторику

Нинішній актуальний слоган «Народ, Медведєв, Путін!» мляві однодумці починають мусолити за вказівкою кураторів. Навіть Путін обурився їхньою млявістю і негайно взявся вчити соратників батьківщину любити. Для цього, виявляється, потрібно просто дуже голосно, натхненно і неодмінно за особистої участі Володимира Володимировича скандувати: «Росія, Росія, Росія!». Так переможемо, все у нас вийде, з нами правда, майбутнє за нами.

Про поділ російського суспільства

Останню крапку в довірі громадян до свого ТБ поставила трагедія Беслана. Жахлива брехня остаточно відвернула від екрану тих, хто мислить. Так тепер і співіснують дві Росії. Одна з них шукає новини в інтернеті, намагається їх аналізувати. Інша покірно дивиться «ящик» і дослуховується до головних вихователів нації, тобто Первого іВторого каналів. Про аналіз тут навіть не згадують.

Про успіхи телепропаганди

Якби на гігантську сцену Большого під час гала-концерту раптом викотилися Путін з Медведєвим на двох комбайнах з 6 т кукурудзи; якби вони заходилися відразу грати в бадмінтон – в обрамленні масовки з Спартака; якби навіть пірнули в лебедине озеро і взяли звідти дві амфори, ніхто б і вухом не повів. Якщо показують у «ящику», отже так треба.

Про зміну інформаційної політики російського ТБ

Раніше <…> ефір видавав винятково зефір, тепер – ненависть. Її обсяги неухильно нарощуються. «Ватників» нацьковують на «норки», бездарних – на талановитих, етнічних росіян – на неетнічних росіян, путінців – на антипутінців.

Про патріотизм на ТБ

Одним словом, телепатріотизм – на гребені моди. Чим голосніше [депутат держдуми, журналіст Олександр] Хінштейн кричить: «Слов’яни, вперед!», тим частіше його запрошують в ефір. Чим завзятіше [прокремлівський тележурналіст Михайло] Леонтьєв з [провладним політологом Сергієм] Кургіняном бризкають слиною з приводу НАТО, Америки, українців, грузинів, естонців, тим вірнішою є їхня репутація за стовпи аналітичного мовлення.

Про новинну політику російських каналів

Новини виробляємо винятково хороші. <…>. Слово «криза» воліємо застосовувати щодо України. Останню не любимо особливо сильно. Готові навіть в спеціальному репортажі критикувати доньку [Президента України Віктора] Ющенка Віталіну за те, що її не тримають високі підбори на Тижні моди в Мілані. А ще криза вирує в Європі, Америці, але тільки не у нас.

Теми, обговорювані в інтернеті, у жодній точці не перетинаються з тими, які цікаві «ящику». Навіть побіжна згадка про процес Ходорковського на каналі НТВ сприймається як довгоочікувана прикмета відлиги. Тому що живемо за принципом: якщо на екрані немає людини, отже немає проблеми.

Читайте також:  "Сербські добровольці" - другі після росіян терористи на Донбасі, - Снєгирьов

Все-таки ми живемо, під собою не відчуваючи країни: те, чого немає в телевізорі, немає насправді. А в телевізорі немає нічого, крім паркетної хроніки

Все-таки ми живемо, під собою не відчуваючи країни: те, чого немає в телевізорі, немає насправді. А в телевізорі немає нічого, крім паркетної хроніки. Вже на що марші незгодних безпечні для влади, але ж навіть їх не демонструють по ТБ.

Про телевізійний феномен Путіна

Головне російське диво – сам ВВП. Його феномен найкраще сформулював колись оглядач НТВ Володимир Чернишов: «Путін як тефлонова сковорідка. Навіть якщо все горить, до нього нічого не прилипає».

Про «сигнали» суспільству на російському ТБ

На чаюванні в театрі Современник після вистави Горе від розуму президент [у телерепортажі] висловив незадоволення Чацьким, який плакав, і поставив йому за приклад Олександра Матросова. Той, хоч і сирота, а на амбразуру відразу кинувся, бо сильна людина. Поки камера фіксувала ошелешеного режисера Рімаса Тумінаса, рецензент нагадав <…> про [персонажа з монологу Чацького] французика з Бордо, який, подібно до новоявлених членів ЄС, вказує, як нам жити.

Про відрив телекартинки від реального життя

З кожним днем ​​все нестерпніше дивитися і слухати по «ящику» новини. Ці віртуозні комбінації напівбрехні з напівправдою, ці виснажливі пошуки стрілочників нижчої або середньої ланки, ці натхненні розмови про модернізацію за печерного рівня життя навіть за 100 км від Москви … І ці нескінченні обіцянки побачити небо в діамантах – тепер вже за допомогою нанотехнологій.

Про засади телепропаганди

Маніпуляція свідомістю громадян – звичайна справа в будь-якій державі. Але у нас дуже вже зловживають цим правом. У Росії навіть роль особистості в історії переосмислюється ледь не раз на місяць у ручному режимі.


РЕЗЮМЕ:

Слава Тарощина, відома російська журналістка, працювала в Литературной газете, зараз – телевізійний оглядач Новой газеты і Газети.Ru. У 2012 році стала лауреатом премії Спілки журналістів Росії в номінації Професійна майстерність. Виступає з різкою критикою на адресу кремлівського тандему Путін – Медведєв, вивчає роль телебачення у становленні авторитарної влади в Росії.