facebook

Спогади з пекла

Франківець 



Олександр Гаванюк потрапив на фронт ще у 2014 році – воював у складі житомирської 95 бригади. Звільняв Слов’янськ, брав участь в найдовшому у воєнній історії рейді, захищав Донецький аеропорт.

Розповідає, що ще під час революції Гідності не міг бути осторонь. Постійно бути на Майдані не міг, але щойно починалися якісь рухи, то разом з товаришами сідали до машини і їхали на Київ.

Після захоплення Криму разом із товаришем поїхали у Надвірнянський комісаріат, хоча про мобілізацію тоді ще не йшлося. Були налаштовані вступати в ЗСУ – доб­ровольчі формування як варіант не розглядали.

«Ми приїхали повністю готові – у формі, з рюкзаками, як прописано. Розуміли, що ситуація нездорова. У мене була строкова служба у десантних військах, товариш – офіцер запасу після військової кафедри. Були згідні й своїм джипом їхати на схід. Усі були здивовані, нас лише зареєстрували і сказали чекати».

Рушили на схід, дощ падав сильний, усі промокли, двоє спіймали запалення – їх одразу забрали в лікарню, згадує Гаванюк. Далі він уже говорить сам – усе прямою мовою.

«Був наказ будь-якими засобами відбити техніку, яку сепаратисти захопили у 25 бригади. Задіяли нашу розвідку. Ми вимагали, щоб і нас (десантників – ред.) кудись залучали – літаки не літали, то нас розкидали по бойових машинах. Почали брати участь у звільненнях: Добропілля, Карачун, околиці Слов’янська.

Прорвалися по колу – хто на Красний Лиман, хто на Криву Луку, сепаратистів взяли, виставили свою артилерію. Звільнили Слов’янськ, Краматорськ, дістали заблокованих хлопців з аеродрому в Краматорську…

Пішли на штурм Лисичанського нафтоперегону. Я йшов в дозорі старшим колони. На повороті підірвався задній БТР – в ньому був нині вже покійний народний герой Ігор Волинець, позивний «Єнот». Почалася стрільба. Вертоліт забрав трьох поранених. Ми продов­жили рух на нафтоперегон. Там Забродський (Михайло Забродський, командир 95 аеромобільної бригади, нині Герой України, генерал-лейтенант і нардеп – ред.) уже почав штурм.

Читайте також:  Апеляційний суд Києва відправив суддю-хабарника з Франківська під домашній арешт

Наша артилерія виставилася, почала бити. Прорвалися. Пішли на пожарку. Там страшні були бої, багато снайперів. Прорвалися й туди, зачистили. Повернулися на базу в Слов’янську. Ще кілька разів поверталися на нафтоперегон, щоб зачистити остаточно.

Ще рейд був – американські воєнні експерти визнали його найдов­шим у історії… Один БТР, два бензовози і одна машина з продуктами мали дістатися до Забродського. Нам доповіли, що села – наші. Ми лише проїхали кілометри чотири й потрапили в засідку.

Одразу поранили старшого колони – в ліве передпліччя. Ми БТРом прорвалися, але треба було пацанів забрати – їхні бензовози не встигли увійти в поворот. Нині вже теж покійний Костя «Шайба» Непоп і я – повернулися.

Нас врятувало те, що там був сад і хати, а хлопці сховалися за бочку. Сепаратисти почали бити по бензовозах з гранатометів. Влучили, почала горіти машина. Це наших пацанів і врятувало – дим стелився полем і вони встигли до нас перебігти. Ми – на БТР. Було п’ятеро поранених – розмістилися хто-де і почали прориватися через село.

Прорвалися в поле, до своїх. Я показав координати, де ті на повороті стоять, артилерія зробила кілька пострілів в їхні бік, і ми – назад, повністю ліквідувати блокпост.

Най Бог боронить, скільки цієї дороги було в тому рейді, тих полів, посадок – постійно кільцювали. Це війна. Війна, де ніхто не знав, де наші, а де – не наші. Ми були в центрі пекла – арта працювала по колу. До нас населення підходило: «Зачєм ви сюда прієхалі? Вас бамбіть будут і нас бамбіть будут…».

Так вийшло, що ми цим рейдом тоді повністю перерізали вихід на Маріуполь, звільнили кілька тисяч наших військових, які були заблоковані, і зробили їм коридор. Додому добиралися дві доби.

Мали настрій наваляти

У жовтні таких боїв не було. Командир викликає і пропонує їхати в аеропорт. Я ніколи ні від чого не відмовлявся. Мені видали снайперську гвинтівку і автомат з нічним прицілом.

Читайте також:  У Калуші мешканці однієї із вулиць залишились без контейнерів для сміття (відео)

Прориватися в аеропорт домовилися о 4:00. Всі були напоготові – мінометники, артилерія, танкісти. Якби був хоч один постріл, нас мали прикрити.

Коли заїхали, то перший і другий поверхи були наші, а третій, четвертий і підвали – сєпарів. Стоїмо. Всюди – мотлох, говорити, курити чи світити не можна. Знайшли, де присісти, й чекали.

Вночі сєпари спали, а десь о 6:00 починається бій. Вже хоч трохи стало зрозуміло, де і що. Бій тримали блокпости, а потім вже й нас розподілили, а ті, що були – з’їхали.

Мій пост був на Авдіївку. Чергували по двоє. Треба було спостерігати за злітною смугою, чи сєпари не висаджують десант. Як тільки щось помітив, стріляли туди, хто чим міг.

В аеропорту все було заміновано, розтяжки. Сєпари тоді собак мінували – вони розтяжки проходили, виходили нагору до нас, а там їх підривали…

На третій день був потужний штурм. Нашим граната прилетіла. У хлопця руки ще були, але лікар сказав, що кисті вже не зібрати. Ще один був контужений, а третій отримав нервовий зрив. БТРи лиш від нас пішли – ми викликали їх на повернення, щоб забрати поранених. Дорога туди-назад була найважчою, нею їздили надпотужні пацани…

Якось передали, що до нас їдуть гості – колишня група «Вимпєл» (ГРУ) перетнула кордон і прямувала в аеропорт. Ми, звісно, мали настрій їм наваляти. Почалися серйозні бої. Підбили один танк, другий. Довго бій йшов – таки той «Вимпєл» розбили. Просили у нас перемир’я, щоб тіла забрати. Тіла ми віддали і трохи була тиша.

Двічі рятував життя

21 жовтня, здається, отримали наказ з’їжджати. Ми не дуже були готові, похапали речі. Я вистрибую, кидаю рюкзак позаду БТРа – якраз там, де бак. Ми прориваємося, почався бій. Доїжджаємо до гаражів. Зіскакую, хапаю рюкзак, а він горить – сєпари попали. Все сплавилося, зате бак цілий.

Читайте також:  Біля Слов'янська загинув калушанин Андрій Приставський

Готуємося далі прориватися. Снайперська гвинтівка довга, я поки всередину БТРа залазив, гальманув на кілька секунд. Один БТР проїхав, а перед нами пролетіли протитанкові ракети. Ми якраз мали бути там, якби не затрималися. Дали назад. Вийшло, що двічі врятував нам життя – перший раз рюкзаком, а вдруге, що пригальмував БТР. Випили чаю за те, заночували. А 22-го таки прорвалися. Вибули в Слов’янськ.

Через проблеми мами із штучним клапаном на серці поїхав додому. Вже тут впав і зламав ключицю. Потім було лікарняне, відпустка, а у квітні – демобілізація. Після повернення заснував і очолив «Богородчанське об’єднання воїнів АТО».

Олександр Гаванюк каже, без вагань повернеться на війну, якщо ситуація загостриться. А поки працює єгерем у Солотвинському лісгоспі – ганяє браконьєрів і доглядає за дичиною.

Шукайте деталі в групі Facebook

Джерело.