“Київське рішення”: Європейці повинні проявити солідарність перед загрозою

“Анексія Криму і війна на Донбасі – найбільше випробування для ЄС за всю історію його існування”, – повідомляє Deutsche Welle

На Франкфуртському книжковому ярмарку відомий німецький історик, фахівець з країн Східної Європи Карл Шльогель представив свою нову книгу «Київське рішення». Рецензії на неї вже з’явилися відразу в ряді провідних німецьких ЗМІ. Шльогель рішуче підтримує європейський вибір України і засуджує російську агресію. Разом з тим він критикує і Захід, для якого Україна до самого останнього часу була фактично білою плямою на карті Європи

.

DW: Ваша книга називається «Київське рішення». Про яке саме рішення йдеться?

Карл Шлёгель: Я маю на увазі, що українці прийняли рішення йти тим шляхом, який вони вибрали для себе, і хочуть, щоб їх залишили в спокої. Ніхто не має права заважати їм йти цим шляхом. Головне завдання цієї книги – дати уявлення про Україну. Знань про Україну дуже не вистачає німецькій аудиторії, і я хочу познайомити німців з країною, яка донедавна була в їхньому уявленні білою плямою на карті Європи.

– Ви знайомите німецького читача з Україною, малюючи портрети окремих міст – від Львова і Чернівців до Києва, Харкова та Донецька, і називаєте жанр цих нарисів «історичною топографією»…

– Є різні шляхи знайомства з країною. Можна взяти енциклопедію, довідник і почитати в них про основні історичні віхи державотворення, про природу країни і так далі. Україна являє собою спадщину багатьох панувань, культурних переплетень та імперій. Історія Одеси зовсім інша, ніж історія Львова, а історія Харкова не схожа на історію Києва. Тільки зіставивши їх, можна отримати уявлення про багатогранність і складність країни.

– У вашій книзі є і розділ про Донецьк. Ви були там навесні минулого року, коли там почалися проросійські виступи, потрапили в саму гущу подій. Яким ви бачите майбутнє цього міста?

– Мене вразило, як це місто просто вкрали. Так людей викрадають. Зайняли адміністративні будівлі, а життя в місті і далі йшло своєю чергою. Тоді, у квітні-травні минулого року, ще можна було бути впевненим в тому, що ця напасть пройде. Але в Києві не змогли належним чином оцінити ситуацію, момент був упущений. Потім ми стали свідками того, як великий промисловий регіон зі 150-річною історією був зруйнований. Цілі райони зараз непридатні для життя, більше двох мільйонів чоловік стали біженцями. Я пишу в книзі про те, як культивувався міф про Донбас як про промислове серці країни, міф, який вже давно не має нічого спільного з реальністю, оскільки регіон давно вже переживає глибоку структурну кризу і його індустрія в значній мірі нерентабельна. З цієї точки зору він Росії не потрібний, і вона не готова вкладати кошти в його модернізацію.

– Ви все життя писали про Росію і раптом, вже в зрілому віці, написали книгу про Україну. Чому?

– Я вперше був на Україні в далекому 1966 році. Я тоді вчився в школі, і ми з класом побували в кількох містах України. Те саме було і пізніше, в студентські роки. Ніхто із західних учених не вважав тоді потрібне вчити українську мову, вони розділяли упередження, що українська – це щось на зразок діалекту російської мови, а не окрема мова.

Все змінилося для багатьох, в тому числі і для мене, тільки після Майдану 2014 року, анексії Криму Росією і інспірованої ззовні війною на Донбасі. Ми пережили шок. Все доводиться переосмислювати. Але саме це і дає шанс.

Україна – держава з власною історією. Її не можна автоматично вивести з історії імперії, історії, якою її бачать з Москви або Санкт-Петербурга. Україна вже чверть століття є незалежною і бореться за право йти власним шляхом. Ми повинні навчитися прислухатися до цього народу і до цієї країни. Поряд з історією імперії є і постімперська, постколоніальна історія, і ми повинні це зрозуміти. Принаймні, почати вчити українську мову.

– У вашому виступі цього літа під час дискусії в бундестазі, куди вас запросили, ви назвали анексію Криму і війну на Донбасі найбільшим випробуванням для Європейського Союзу за всю історію його існування. Ви думаєте, Євросоюз впорається з цим випробуванням?

– Це випробування, цей виклик полягають в тому, чи готовий Євросоюз щось протиставити загрозі і підтримати європейську державу, яка піддалася нападу. Для цього треба стримувати агресора санкціями. Думаю, що найбільшим успіхом Путіна був би не Крим, а розкол Європи. Європейці повинні проявити солідарність перед загрозою.

Джерело: Deutsche Welle

Шукайте деталі в групі Facebook

Поширити