Журналіст, який став солдатом: я не бігаю з наклейкою “ПРЕСА”!

Cпеціальний кореспондент французької радіокомпанії RFI зустрілася на сході України з українським журналістом Олександром Золотько, який залишив кар’єру телеведучого і відправився добровольцем на фронт:

«Мені 29 років. Я – доброволець. Російськомовний з Харкова, призивався з Києва. Працював на телеканалі «Ера», звільнився, вирішивши, що тут я буду більш корисним. Я не впевнений, що сучасна журналістика в стані вирішити питання, які зв’язані з конфліктом на сході України. Тому я записався добровольцем, не маючи строкової служби.



Пройшов учебку, отримав спеціальність. Приїхав, воюю. Тут я знаходжусь із середини листопада. Ми зайняли цю висотку десь у 20-х числах і з того часу живемо тут.

У мене навіть не було моменту прийняття рішення йти чи не йти воювати. Під час Майдану я працював на телебаченні і, хоча я і був присутній на всіх ключових і найбільш кривавих подіях, але не брав у руки зброю. За підсумками Майдану у мене з’явилося відчуття якоїсь недоконаності. Простіше кажучи, почуття сорому. Важко вважати себе чоловіком, коли в країні таке відбувається, а ти сидиш удома і кажеш: «я тут важливіше, у мене вища освіта, навіщо мені надягати військові постоли». Кожен чоловік бере якусь частину роботи і виконує її. Я вирішив, що сьогодні – це моя робота.

На телеканалі «Ера» у мене була своя невелика рубрика – я їздив по країні і ми знімали сюжети про те, як зустрічають ранок представники різних професій. Таке собі discovery для бідних. До цього я працював в економічних новинах.

Я – не Порєченков. Я не бігаю з наклейкою «преса» і не стріляю при цьому. Я зробив вибір. Я розумію, що я не можу залишатися осторонь від подій, що відбуваються. Я не хочу, щоб війна була в моєму Харкові. Тому я здав свою журналістську корочку, взяв військовий квиток і пішов займатися іншою роботою. Мені здається, це досить послідовно.

Читайте також:  Лисенко підтвердив використання бойовиками фосфорних бомб

Мій сьогоднішній вибір продиктувало не освіта. Це просто частина мого характеру. Інша справа, що ще в 2008 році для мене західна Україна починалася від Полтави, я був максимально радянським. Я – з родини старих комуністів, тому в мене «ми – вороги, свої – чужі, вони – бандерівці» було дуже чітко.

Зараз суть цього конфлікту мені зрозуміла саме тому, що у мене вийшло з’їздити на західну Україну, подивитися, які там люди, розширити свій кругозір, вирватися з провінційної черепашки і назавжди закрити для себе питання, пов’язані з кацапами і хохлами в цій країні.

Суть сьогоднішнього конфлікту – це бідність і відсутність соціальних програм. Якби в цей регіон гроші вкладалися не лише у виробництво і не йшли виключно олігархам, якби у молоді була можливість подивитися, як виглядає Україна, багатьох питань не виникало б.

Наші поразки на Донбасі не стільки військові, скільки культурні і, якщо хочете, моральні. Тобто, якщо у військовому плані у нас є шанс перемогти хоча б у середньостроковій перспективі, то усунення конфлікту – це робота на кілька поколінь. Це робота викладачів та істориків. Я не кажу, що потрібно промивати людям мізки. Я кажу, що людям потрібно запропонувати альтернативу, окрім страху перед бандерівцями.

 

Джерело – http://ru.rfi.fr/ukraina/20150313-zhurnalist-kotoryi-stal-soldatom/