Думки очевидців анексії: “Це не Україна втратила Крим, це Крим втратив Україну”

“Крим наш” – багато хто саме із цими словами зустрічав результати так званого референдуму, який провели у Криму 16 березня рік тому.

Але за усім процесом перетворень у Криму стежили не лише ті, хто виходив на мітинги із російськими стягами, але й ті, хто був готовий будь-якої миті спакувати валізи.

У лютому в Державній службі з надзвичайних ситуацій повідомили, що за рік після анексії з Криму виїхали приблизно 20 тисяч людей.

У кожного на це були свої причини і своя історія. ВВС Україна попросила поділитися деякими з них.

Інструктор з дайвінгу: “усе життя з Кримом”

“Ми довго це обдумували”, – пригадує Олег Медведєв із Оленівки, що неподалік мису Тарханкут.

Пан Медведєв каже, що спостерігав за подіями на київському Майдані зі співпереживанням і сподівався на краще. Однак згодом по телебаченню побачив “зелених чоловічків”: “Тоді між людьми пройшла тріщина. А одного разу я вийшов погуляти із дітьми на вулицю, а на кожному кроці – трійка “борзих” із автоматами без розпізнавальних знаків… Було моторошно“.

Те, що відбувалося потім, чоловік описує як “масовий психоз”: “Я прожив у Криму 50 років. Мій батько народився у Криму, дід приїхав туди ще молодим.



Усе життя було пов’язане з Кримом. І тут раптом у людей настало якесь божевілля. Цікаво, що більшість із тих, які виступали за Росію, у Криму навіть не народилися“, – розповідає пан Медведєв.

Довгий час він думав, що події, які розгорталися на його очах, – тимчасова провокація: “А тоді цей референдум”. У чоловіка вже на той момент було троє маленьких дітей, а дружина невдовзі мала народити четверту дитину. І хоча у Криму він усе підготував для будівництва власного дому, вирішив їхати.

“Поїхали, тому що було страшно за дітей. Бо до Криму прийшов Радянський Союз, тільки у найбільш збоченій формі. Повне безправ’я, одні гасла”, – пояснює він.

Журналістка: “бракує моря”

Вікторія Єрмолаєва жила у місті Керч і працювала там журналістом на fm-радіостанції.

“Ми були першими, хто бачив колони бойової техніки, які Росія переправляла через Керченську протоку. І ця техніка по декілька разів на день їхала головною вулицею міста із “зеленими чоловічками”, як їх тоді називали, – пригадує вона. – Було таке відчуття, що ми опинилися у якомусь старому радянському фільмі про війну”.

За словами Вікторії, це було ще у лютому. Згодом почалися захоплення українських військових частин, а пізніше – мітинги на підтримку Росії. “На нас почали дуже сильно тиснути – і нова так звана влада, “самооборона”, і місцеве населення. За нашу позицію нас залякували, нам погрожували“, – додає вона.

Переломним моментом для журналістки став “референдум”: “На виборчих дільницях були черги, люди йшли із радісними проросійськими лозунгами, машини їздили із російськими прапорами. Це було жахливо, бо доходило до того, що люди спалювали українські прапори. Це було якесь божевілля”.

Після тих подій Вікторія Єрмолаєва переїхала до своїх друзів у Києві, а згодом влаштувалася на “Громадське радіо”, де працює і зараз. До скасування залізничного сполучення вона ще кілька разів побувала у Криму – там досі залишилися рідні.

“Щодо помітних змін, то найбільше вразили черги. Як у радянські черги, всюди стояли черги – я не знаю, чому це сталося. Також я помітила, що виросли ціни, навіть порівняно із цінами у Києві. До того ж, вибір продуктів на полицях суттєво зменшився”, – каже вона.

“Окрім рідних, найбільше у Києві мені бракує моря”, – каже дівчина, при цьому наголошує, що повернеться жити до Криму лише тоді, коли він знову повернеться під контроль України.

Підприємець: “усе асоціювалося із Януковичем”

“Це було перше літо за 32 роки мого життя, коли я не бачив моря. І діти мої також його не побачили”, – розвиває тему ностальгії за морем чоловік. До подій у Криму Руслан – кримський татарин – зі своєю сім’єю жили у Сімферополі. Руслан – приватний підприємець, і каже, до особисто для нього ситуація почала погіршуватися значно раніше.

“Я займався логістикою у порту в Євпаторії. У нас збільшувалися побори з Києва. Усе у бізнесі асоціювалося із Януковичем. Усі знали, що ті чи інші сфери контролює його син”, – розповідає він. Відповідно події на Майдані у Києві він переживав із надією на зміни. Коли ситуація переломилася, 26 лютого татари, серед яких і Руслан, також вийшли на мітинг: “Тоді навіть гадки про те, що сталося далі, не було. Ми навпаки були натхненні, сміливі, можливо навіть занадто…”.

За його словами, учасників мітингу тоді багато знімали на камери, і навіть досі проти них порушують кримінальні справи.

У березні повістку із “пропозицією” прийти на розмову зі спецслужбами отримав і Руслан: “Тоді я зрозумів, що мені там чекати нічого, і виїхав”. Спершу чоловік вивіз до Львова свою сім’ю, а потім поїхав і сам.

“Мені іноді соромно про це говорити, але таке враження, що у мене за останній рік все стало краще”, – каже пан Мінаков. Після переїзду вони ще жодного разу не їздили до Криму. За словами чоловіка, він знає про проблеми багатьох переселенців, але йому за рік вдалося повністю влаштуватися на новому місці.

“Часто доводиться чути, що Україна втратила Крим. А особисто у мене таке враження, що все навпаки: що це Крим втратив Україну“, – додає Руслан.

Джерело – http://www.bbc.co.uk/ukrainian/entertainment/2015/03/150306_crimea_stories_rl

Читайте також:  УАПЦ відхилила домовленості щодо створення єдиної церкви – УПЦ КП