Крим “усьо”? Ні, просто Крим – це Україна!
Кримський PR-проект виявився ефективним тільки в короткостроковій перспективі: вперше після анексії півострова соціологи зафіксували зниження рівня довіри до Путлера. Коментує
для Deutsche Welle Ігор Ейдман.
Незважаючи на всі зусилля раSSєійської влади, кримська патріотична лихоманка явно починає йти на спад. Дослідження соціологів говорять про те, що число людей, безумовно підтримують приєднання півострова до рассії, останнім часом скорочується (їх уже менше половини). Та й святкування дворіччя цієї анексії пройшли хоча і пафосно, але якось казенно, без колишнього відчайдушного ентузіазму. Характерно, що серед тих, хто “відзначав” було багато людей підневільних – працівників комунальних служб і студентів, а деяким навіть платили по 500 рублів за 2 години публічного захоплення.
Але найголовніше – відразу ж після кримських урочистостей “Левада-центр” зафіксував зниження рівня довіри Путіну. Причому суттєва: на 10 процентних пунктів у порівнянні з березнем попереднього року. Це свідчення вже не просто втоми від переможних реляцій, починається розчарування людей в посткримському політичному курсі.
Приєднання Криму було для Путлера одночасно і реалізацією якоїсь “історичної місії”, і особистим PR-проектом, і спробою почати політику реваншу за поразку в холодній війні. З усього задуманого вдався тільки PR-проект, причому і він виявився ефективним тільки на нетривалий час.
Одна знайома так пояснювала мені свою ненависть до Заходу. Все радянське дитинство вона щиро вважала, що їй страшно повезло народитися в найщасливішій і великій країні, яка всіх перемагає. Так тривало до тих пір, поки в самому початку 90-х мама не послала її стояти в довжелезній черзі за американською гуманітарною допомогою. За цю допомогу, яка позбавила її патріотичних ілюзій, вона і зненавиділа американців.
Така на перший погляд парадоксальна історія досить типова. Більшість росіян пережили в 90-і роки потужний соціальний стрес. Крах радянської імперії позначився на їх самооцінці. Вони перестали відчувати себе частиною великої держави. І зрозуміли, що живуть в бідній, хворій країні, що викликає жалість іноземців. Це був жорстокий удар по самолюбству. У суспільстві сформувався запит на реванш, на подолання комплексу невдах, відновлення світовідчуття переможців.
Захоплення Криму був точно розрахований на потрапляння в ці очікування. Він дав людям ілюзію довгоочікуваної “перемоги”, тому так ефективна виявилася супутня йому пропагандистська кампанія. Короткочасний результат цього особистого PR-проекту Путлера був надуспішним.
Влада намагалася закріпити цей результат, зробивши поклоніння “кримському тріумфу” Путлера якоюсь громадянською квазірелігією. Крим оголосили “священною” для росіян територією. Прокремлівські креативщики навіть створили картинку “Васстанавітєль”, де іконописний образ російського президента поставлений разом з Олександром Невським, Петром Великим, Катериною II в ряд “семи стовпів Росії”.
Однак “кримська релігія” не прижилася. Реалізувати прагнення росіян жити у великій країні з допомогою навіть дуже популярного територіального захоплення було неможливо. Адже більшість з них вважає, що велика держава повинна, насамперед, забезпечити матеріальний добробут своїх громадян. А в посткримській реальності люди, навпаки, стрімко бідніють. За 2015 рік кількість росіян, що живуть за межею бідності, зросла більш ніж на 3 мільйони чоловік. У минулому лютому зафіксовано рекордне за останні місяці падіння реальних доходів.
Влада в посткримський період хотіла компенсувати економічні провали новими військовими тріумфами. Однак протидія Заходу і убогість власних матеріальних ресурсів не дали шансів на це. Звідси метання Кремля від активізації війни до перемир’я в Донбасі і Сирії.
Приєднання Криму стало зенітом могутності режиму. Після цього почався його довгострокова криза. Загравшись у протистояння з головними світовими силами, Кремль нарвався на санкції, вліз у непосильні витрати і втратив економічну стабільність. Все це стало першим покаранням за “кримський злочин” – грубе порушення міжнародного права і власних договірних зобов’язань. Є всі підстави вважати, що російська влада ще тільки починає платити по кримським рахунках.
Джерело – http://dw.com/p/1IJRW
Шукайте деталі в групі Facebook
