Про що мовчить пнівська цитадель? (Фото)

Руїни замків, фортець, палаців завжди дихали таємничою енергетикою, викликали особливі емоції і непідробний інтерес до себе. Деякі з них є справді особливими.

Особисто для мене таким, без перебільшення, можна вважати Пнівський замок поблизу Надвірної. Моє знайомство з ним відбулося за кілька днів до власного весілля, і саме тут з’явилися перші сімейні світлини…Такий вибір був невипадковим, адже це не просто мальовнича місцина з прекрасним видом на двоголову вершину Старогори: тут якось по-особливому спокійно і мрійливо, всюди зберігся дух романтики замку, котрий відчували будівельники та вартові, солдати і повстанці, графи й слуги… Саме тут, біля фортечних мурів, надзвичайно легко згадувати минуле і мріяти про майбутнє…

Трішки історії…

Серед кам’яних оборонних споруд середньовіччя, які збереглися до сьогодні на Прикарпатті, перше місце справедливо належить Пнівському замку. Він є найстарішим, найбільшим (до появи Станіславівської фортеці) і, як не дивно, поки що найкраще збереженим.

Після трагічної смерті в 1340 році останнього галицького князя Болеслава-Юрія ІІ і остаточного занепаду колись могутнього Галицько-Волинського князівства, галицька земля була захоплена королем Казимиром. Польські феодали намагалися будь-що закріпитися на тутешніх землях, тому не шкодували коштів на будівництво численних фортець і замків. Для їх спорудження запрошували найкращих західноєвропейських інженерів-фортифікаторів, а зводилися вони важкою працею жителів довколишніх сіл. Саме так у другій половині XVI ст. з’явився Пнівський форпост. Його власниками були польські феодали з волоськими (мадярськими) коренями Куропатви, які отримали ці землі за військову службу від короля Владислава Опольського. Після численних перебудов і реставрацій замок досяг свого розквіту — це було в XVII ст. Особливо його значимість зросла після падіння Кам’янець-Подільської фортеці від вогню армії Ібрагіма-паші в 1672 році, яка зруйнувала на Прикарпатті всі замки, крім Пнівського.

З цим зaмком пов’язані і події Визвольної війни XVІІ ст. Пізньої осені 1648 року козaцькі загони Богдана Хмельницького разом з місцевими повстанцями під керівництвом Семена Височaна із селa Вікторовa вирушили до твердині, де ховалося багато польських дворян. Облога тривала кілька тижнів. Часто бували тут і опришки Олекси Довбуша, який наводив страх на тамтешню шляхту.

Останніми володарями фортеці, які дбали про неї, була родина магнатів Цетнерів. Грaф Цетнер сприяв розвитку Нaдвірної (яка на той час стала важливим торговим і промисловим центром) і навіть подарував їй свій герб. На місцеві ярмарки збирався люд з Польщі, Угорщини, Молдавії, Росії. Існує думка, що свою назву місто отримало від того, що поселення виникло надворі, тобто за межами Пнівського замку.

На початку XIX ст. замок перейшов у власність Австро-Угорської держави, і далі його доля склалася трагічно: не знищений жодними загарбниками протягом багатьох століть, він був частково розібраний орендаторами на будматеріал для … броварні. Неприступний бастіон

Пнівська фортеця розташована на природному підвищенні, що робить її візуально ще масивнішою і більшою за площею, тому не дивно, що її вважають однією з найбільших в Україні. Природні особливості території стали основою регулярної планувальної конфігурації замку. Наближена до п’ятикутника, фортеця була сформована двоярусними мурами завтовшки 1,7 м і п’ятьма наріжними двоярусними баштами. З них південна та південно-східна були круглими, північна й південно-західна — шестигранними, а між ними знаходилася півкругла башта з прямокутною прибудовою. Із протилежного боку двору, вздовж південно-східної оборонної стіни, стояв триповерховий палац, до якого примикала трикутна башта, що виступала за лінію мурів. Надбрамна двоярусна башта з житловими приміщеннями та зведеним мостом через рів — на осі південної стіни.

Зовнішні мури замку складені з ламаного каменю і цегли, товщиною до півтора метра. Доступ до замку зі східного боку ускладнював кількаметровий схил, із західного — досить глибокий рів, з двох інших простягалась рівнина. Тому свою неприступність замок здобув завдяки створенню добре продуманої системи штучних засобів оборони. Оборонні вежі мали три яруси бійниць, стіни — два яруси: нижні — для гармат, верхні — для ручної вогнепальної зброї. Доступ до верхніх бійниць здійснювався по дерев’яній галереї. Потрапити в замок можна було лише через в’їзну вежу, до якої вів перекинутий через глибокий рів, нині засипаний, підйомний міст. У пору небезпеки міст за допомогою механізму підіймався і служив зовнішньою брамою. Отвори, по яких проходили ланцюги пристрою, добре збереглися до наших днів. У цьому ж приміщенні знаходився камін, біля якого в холодні дні грілися вартові.

Підсилював оборону в’їзду прибрамний корпус у формі неправильного чотирикутника, який гострим кутом виступає далеко за межі оборонної стіни. Це була триярусна споруда з численними бійницями. Значно посилювали оборону замку шість веж різної конфігурації, з яких усі, крім трикутної, були триярусними з численними бійницями, а на другому і на третьому ярусі знаходяться прорізи для вікон

До нашого часу дійшли руїни оборонних мурів, рештки фундаментів палацу і збереглися на рівні двох ярусів мурування башт з бійницями. Від південної наріжної круглої башти залишилися тільки сліди фундаментів.

Що за замок без легенд…

Кам’яні рештки Пнівської твердині, як і годиться, наскрізь просякнуті таємничими історіями і численними легендами. Одна з них переповідає про існування таємного підземного ходу до сторожової вежі в парку міста Надвірної, що за два кілометри від замку. Вежа справді існує і, хоча її стан не набагато кращий, ніж самої фортеці, у ній є підземне приміщення з заваленими воротами в невідомість. У замку таких підземель чотири, але всі в такому стані, що зараз важко знайти якісь сліди підземного ходу. Ймовірно, вони були пороховими та харчовими складами. Те, що замки мали таємні підземні ходи, не секрет, а скільки таких ходів було — не відомо нікому. Кажуть, ними користувалися під час облоги, щоб викликати підмогу, а інколи і для порятунку. Прикро лише, що кілька років тому в Надвірній в один із таких ходів провалилася частина місцевого ринку…

Інша легенда розказує про підземний хід від Пнівського замку аж до Манявського скиту. Проте якщо перша легенда заслуговує на увагу істориків і дослідників, то друга не більше ніж фантазія, адже відстань між ними майже 40 км, а прокласти його в той час, та ще й в гірських умовах, було неможливо.

Ще одна легенда наводить жах на туристів і малолітніх відвідувачів замку, адже мова йде про привидів, які населяють замок. Мешканці села Пнів розповідають, що кілька років тому під час розкопок будівельникам вдалося побачити кілька дивних «істот». Цікаво, що вони розкопали кімнату, якої нема на жодних кресленнях кам’яної споруди. За легендою, сторожі вхідної вежі ретельно перевіряли кожного відвідувача замку, а для осіб «сумнівної зовнішності» існувала окрема кімната, де відбувалися мученицькі допити. Типове закінчення тортур — провалля: підлогу розсували, а людей опускали на гострі палиці. Трагічним було для деяких відвідувачів пербування у Пнівському замку. Тому подейкують, що вартових і досі мучить совість за такі нелюдські вчинки й кількість невинних жертв, за це вони вештаються замковими руїнами і донині. І, звичайно ж, там, де побував Олекса Довбуш, не обійтися без любителів опришківських скарбів. З неприхованим ентузіазмом і вірою у власні слова переповідають у довколишніх селах історію про двох туристів — улюбленців фортуни, які за допомогою звичайного металошукача на глибині півтора метра знайшли й відкопали чимало срібних і бронзових монет. Їхній подвиг до сьогодні не дає спокою місцевим молодикам, які кожні вихідні збираються тут, щоб згадати карпатського Робін Гуда!

Шукайте деталі в групі Facebook