Безхатченко з квартирою

Калушанин Богдан Павлюк, отримавши квартиру від держави, змушений проживати в будинку нічного перебування.

38

ПРОТИ ШЕРСТІ

Пенсіонер Богдан Павлюк цього року відзначає прикрий ювілей – рівно десять років з того часу, як він розпочав нерівну війну з держструктурами в Калуші, Івано-Франківську та Києві. Його життя – не поодинокий приклад долі людини, що в пошуках правди та справедливості сходила ноги по коліна.



Отримавши у 2006 році квартиру «від держави» в аварійному стані, він вже десять років намагається довести очевидне – її непридатність для проживання та своє право на отримання дійсно достойного житла.

Матеріали, зібрані чоловіком на доказ своєї правоти, складають 7 томів. Однак в протистоянні з бюрократичним апаратом Богдан Павлюк поки що відверто програє. Своє право на житло він не відстояв, добитися покарання винних чиновників не зумів. Зараз пенсіонер змушений проживати у будинку нічного перебування, «бомжатнику», кажучи по-простонародному. Там його поселили лише до літа. Куди йти далі, на що сподіватися, Богдан Павлюк не знає. Свою історію поневірянь по всеможливих відомствах чоловік розповів журналісту.   
Квартира від держави – з грибком

Богдан Павлюк – невисокий, худорлявий чоловік з величезним ранцем за плечима. В коридорах держструктур його, скаржника із десятирічним стажем, працівники впізнають в обличчя. Свою історію він розповідає емоційно, час від часу зітхаючи: оце, мовляв, «дослужився». Більше 20 років чоловік відпрацював в структурах МНС (нині ДСНС) у Калуші, став пенсіонером, здобувши цілий букет професійних хвороб (від астматичного бронхіту до гастриту). Однак те, заради чого Богдан Павлюк працював та що мав законне право отримати – житло, не здобув. Хоча був за крок від цього.

У 2005 році, згідно з постановою Кабміну України №1550 від жовтня 2003 року з держбюджету було виділено 155 тис. грн. на придбання житлової площі для військовослужбовців, які перебували на квартирному обліку.  У листопаді цього ж року ці кошти надійшли на рахунок Калуського фінуправління. Чиновники провели тендер, і в кінці грудня придбали кілька квартир для військовослужбовців, звільнених у запас. Одна із них, однокімнатна на вулиці Січових стрільців, рішенням виконкому Калуської міської ради від 20 березня 2006 року була виділена  пенсіонеру МНС Богдану Павлюку.

За квартиру загальною площею 21,7 кв. м виклали доволі круглу на той час суму – 53 тисячі грн. Хоча інвентаризаційна вартість цієї квартири на той час не перевищувала 7 тисяч грн., а будинок уведений в експлуатацію в 1973 році.

Згодом виявилося, що чиновники не лише переплатили за житло Богдана Павлюка, а й навіть не перевірили його стану. Хоча по документах квартира була новою, з’ясувалося, що вона узагалі не придатна для проживання!
При огляді помешкання, де мав проживати пенсіонер з набором хронічних хвороб, було встановлено, що вхідні двері в квартиру потребують ремонту, на стінах – сліди цвілості, пошкоджено стояк опалення, в кухні немає батареї, у ванній – змішувача. І ще багато «цікавого»…

Читайте також:  В Івано-Франківську на Сухомлинського згоріла квартира

Відкриті торги були проведені з порушенням законодавства щодо закупівлі товарів, робіт та послуг за державні кошти та з порушенням вимог тендерної документації. Згідно з нею, вимоги щодо приміщень наступні: електромережа та сантехніка мають бути в робочому стані, укомплектовані та неушкоджені, столярні вироби, підлога, вхідні та внутрішні двері – в повній справності, віконні рами засклені, стан перекриттів стель, внутрішня обробка стін – належної якості та відповідати всім технічним вимогам.

Кричущий та очевидний факт того, що виділена йому квартира не придатна для життя, а гроші з держбюджету витрачені неефективно, Богдан Павлюк намагається довести ще відтоді – з 2006 року. Чоловік звертався  у всеможливі інстанції, від прокуратури та СБУ до адміністрацій різних рівнів. Спочатку всюди йому обіцяли покарати винних та повернути бюджетні кошти, купити пенсіонеру нове житло. Однак в кінцевому результаті Богдан Павлюк отримував  лише відписки про те, що в квартирах виконані ремонтні роботи і вони придатні для проживання…

Квартира є, де жити – немає

Богдан Павлюк упевнений: в його історії не обійшлося без чиновницької корупції та зловживань.
«Ще тоді, на самому початку до участі в тендері було допущено осіб, які не мали права розпоряджатись квартирами, які пропонували для продажу, оскільки не були на той момент їхніми власниками та не мали відповідних ліцензій на здійснення ріелторських послуг, – розповідає пенсіонер. – При проведенні торгів тендерній комісії продавцем не було надано довідки про виписку попередніх власників квартир та про відсутність заборгованості з комунальних платежів у цих квартирах». Проте…

Чоловік обурений, що досі тодішній мер Калуша Роман Сушко, з руки якого і відбувався  процес закупівлі квартир за бюджетний кошт, жодного разу не дав ані свідчень, ані пояснень в процесу розслідування справи та суді. Силовики області на вимогу прокуратури не змогли знайти його на території України. Хоча, за інформацією Богдана Павлюка, він безтурботно проживає в місті Ірпінь Київської області.

У  2012 році справа Богдана Павлюка нарешті дочвалала до суду. Калуський міськрайонний суд розглянув кримінальну справу про обвинувачення колишнього заступника міського голови, голови тендерного комітету, який і купував квартири, Мирослава Барана у зловживанні службовим становищем. Судом «встановлено, що на час передачі квартир Богдану Павлюку і Володимиру Чеховцю вони не відповідали санітарно-технічним умовам». Щоправда, у зв’язку з закінченням термінів давності (з дня вчинення злочину минуло більше 3 років) провадження в справі було закрито. Проте факт купівлі непридатних для проживання квартир установлений.

Читайте також:  В Івано-Франківську за зачиненими дверима виявили труп

«Цілком логічно те, що договори купівлі-продажу квартир теж мали бути визнані недійсними, – обурюється Богдан Павлюк. – Оскільки були порушені умови тендерних пропозицій, гроші повернуті до бюджету. Для мене квартиру повинні були  закупити на первинному ринку житла або принаймні в задовільному стані».
Однак цього не сталося і досі. Прокуратура, оскаржуючи договори купівлі-продажу в суді, за словами Богдана Павлюка, зумисне затягувала, в результаті проґавивши строки позовної давності.

Тим часом, майже одразу після виділення державного житла, Богдана Павлюка автоматично виписали з гуртожитку в Калуші, де він жив раніше. Чоловік опинився фактично на вулиці, перекантовувався у знайомих, родичів… Зараз він проживає в будинку нічного перебування в Івано-Франківську. Що робити далі – чоловік не знає.
Знайти крайнього у цій епопеї, що розтягнулася на десять років, неможливо. Будь-які строки позовної давності давно минули. Богдан Павлюк вже навіть не сподівається на справедливе покарання тих, хто свого часу за бюджетні кошти «поселив» його в аварійному приміщенні. Єдине, чого прагне пенсіонер – нарешті отримати дах над головою, з придатними для життя умовами. Чи станеться це коли-небудь? У пошуках відповіді за це запитання Богдан Павлюк продовжує звертатися у незалежні правові організації, на черзі – Антикорупційне бюро.

КОМЕНТАР
Справа Богдана Павлюка – ємна характеристика спроможності органів держави  виконувати свої прямі функції. Подумати лишень, згаяних десять років життя! А результат? Біг на місці!
Чи багато людей поряд із нами так само відчайдушно відстоюють своє право бути почутими там, де їх слухати не бажають – у нетрях вітчизняного  бюрократичного апарату. І чи є ті, хто все ж добивається бажаного? Про перспективи справи Богдана Павлюка та його колег по нещастю «ЗК» розпитав у юриста-координатора Громадської приймальні Української Гельсінської спілки з прав людини в Івано-Франківській області Юрія ВАЦИКА:

– Ситуації такого роду, як у пана Богдана – придбання житла за державний кошт у неналежному стані, як правило, одиничні. А можливо, ми про них просто не знаємо, в силу того, що люди здалися. Не кожен витримає десять років… Але схожі ситуації, де були зловживання при закупівлі якогось майна чи прийнятті рішення, службова недбалість, трапляються дуже часто. Я можу сходу назвати вам, як мінімум, п’ять людей, які ведуть  війну із держструктурами. І багато хто з них врешті майже добився справедливості. Все залежить від того, на якому етапі людина перестала чекати на те, що за неї все зробить держава, звернулася за консультаціями до третіх сторін, дізналася про свої права і почала діяти. Бо часто люди сприймають на віру те, що їм говорять робити чиновники, ніде це не перевіряють. В такому разі, як правило, кримінальні справи закриваються за спливом строків давності. Як у випадку Богдана Павлюка.
Вина пана Богдана лише в незнанні того, яким саме шляхом він міг би піти з самого початку, щоб відстояти свої права. На мою думку, це могло б бути тільки звернення до колишнього власника щодо відшкодування вартості ремонтних робіт, для приведення того приміщення у належний стан. Спосіб, який вибрав пан Богдан: визнання договору купівлі-продажу недійсним, застосування реституції – повернення  коштів у бюджет, а йому – придбання нової квартири, з самого початку був найважчим для реалізації.

Читайте також:  Головним спонсором «Свободи» виявився львівський пенсіонер

Звичайно, головна вина у цій ситуації – виключно на органах державної влади. В особі тендерного комітету, який купував квартиру і який рішенням суду визнаний винним. Але через строки чиновників не притягнули до відповідальності. В особі прокуратури, яка, не маю сумнівів, затягувала справу. Очевидно, що можна було б прискорити певні дії, щоб вирок був винесений вчасно. Практика показує, що в разі потреби наша прокуратура вміє працювати швидко.

Наведу один яскравий приклад – одна з останніх справ, яку ми зараз розглядаємо по Коломиї. Відбулася сутичка, де кожна із двох сторін отримала тілесні ушкодження. Але специфіка в тому, що в одної – родичі в прокуратурі, тому минув місяць і справа вже в суді. А справа іншої сторони, яка родичів там не має, навіть не зрушила з місця. За місяць не опитали навіть потерпілого…

Затягування – це хронічна проблема нашої правоохоронної системи. Тому що немає строків пред’явлення підозри. Закриття кримінальних справ за строками давності – типова ситуація. Чому це відбувається? Питання з того ж розряду, що й «чому Богдану Павлюку купили аварійне житло?». Очевидно, це кругова порука.
Інше питання в тому, що й для самого пана Богдана і тих, хто так само, як він намагається довести свою правоту державним органам, «ходіння по муках» стало способом життя. В них сильно змінено розуміння того, хто правий, а хто ні. Через роботу одного органу вони ненавидять всю систему. Це знову ж таки проблема довіри до органів державної влади. І як держава має намір її виправляти, я не знаю..


Джерело.