Розкаяння убивць: “нехай би ідіотський «руSSкій мір» згорів!”. Але прозріння прийшло пізно…
Війна на Донбасі. Хто ті люди (чи НЕлюди, – судіть самі), які взяли в руки зброю за «руSSкій мір» і свідомо (хоча й не без “обробки” кремлівської пропаганди) пішли вбивати українців? Про це йдеться в публікації RadioSvoboda очевидця Анни Будинської, записаної з розповідей реальних бойовиків.
Іван із Рязанської області. Грудень 2014 року, йшли жорстокі бої за Донецький аеропорт. Чоловік років за сорок із захватом розповідав у лікарні діткам і їх мамам про те, що він ветеран Афганістану та приїхав воювати, щоб їх не бомбили «укри»: «Ми аеропорт вже взяли і тепер наступаємо». На правому погоні в мужика георгіївська личка, на лівому чисто. Санітарка запитала мене, «А хто він за званням? Сержант?». Я тільки плечима знизала, а про себе подумала: «Есесівець». Адже тільки вони в радянських фільмах хизувалися в одному погоні.
Друга зустріч була через тиждень. «Героя» досить грунтовно побило осколками, в тому ж аеропорту, який вони ще перед Новим роком «взяли». Після перев’язки підсіла до нього. Шкода було, знеболювання закінчувалося і біль поверталася.
Розговорився. В Афганістані дивом вижив, повернувся до мами, сімейне життя не налагодилася, з роботи звільнили. І коли почали вербувати на Донбас, поїхав не замислюючись. «Тут хоч платять, та ще бойові набігають. А я і вмію тільки воювати. Іншому не навчився».
Втім, дуже обурювався, що доводиться платити і за ліки, і за бинти. Потім Іван захворів двостороннім запаленням легенів, і його ледь витягли.
А потім знову потягнуло підзаробити «нових бойових». І потрапив під українські міни. На цей раз став повним інвалідом. Відразу ж «ДНР» від нього відсахнулася, а бойові швидко закінчилися.
Їхати в Росію нікуди. Знайшов собі жінку з будиночком, любительку випити. Ходять, на випивку збивають. З оформленням інвалідності виникли проблеми, так що ніякої пенсії «ДНР» йому не платить. Правда, налаштований ще піти повоювати, ось тільки каліки-іноземці в армії «ДНР» не потрібні. З квітня його і подругу не бачу. Може поїхали, але швидше за все просто померли від паленої горілки. Таке тут дуже часто трапляється.
З другим «добровольцем» познайомилася у знайомої, яка його прихистила. П’є помірно, намагається знайти роботу. Ім’я – Вадим. Його розповідь теж досить характерна:
«Жили ми в селі в Дніпропетровській області. Знайомі всі були проти Майдану. Брат в політику не ліз, а я, коли на Донбасі почалося, вирішив допомогти «проти бендер». Приїхав, потрапив в Слов’янськ. Воював там, потім під Сніжним. Брали Саур Могилу. Дуже багатьох убили наших. В основному «добровольці» з РаSSєї. А місцеві сиділи на блокпостах, дівок псували і самогон жерли. У них і наркотою можна було розжитися. Воювати не поспішали, все грабували своїх же. То гуманітаркою торгували, то машини «віджимати». Мене поранили, з армії виставили. І тепер все намагаюся оформитися як переселенець. У селі, брат каже, якщо з’явлюся, вб’ють. Два рази хату підпалювали. На роботу не беруть без місцевої прописки. Тут я чужий і нікому не потрібний. Якби все спочатку, то нехай би горів ваш Донбас разом з його ідіотським «руSSкім міром».
Ігор зі Слов’янська. Всього 28 років. В українській армії був артилеристом. Мав після армії «хорошу роботу». “Стрілківці” закликали, поїхав в РаSSєю, звідки повернувся вже командиром гармати. Воював півроку, але потім снаряд знищив весь розрахунок разом з гарматою. А його контузило. Тепер з «армії» виставили, так як при пострілах мимоволі спорожняється, і страшно болить голова. Знайшов дівчину, живуть у неї. Батьки незадоволені. На роботу не беруть – не місцевий. Чужий.
«Механік». Останній – хлопець з Краматорська. На ринку познайомилася. Стало шкода, дала трохи грошей, а він свою історію розповів. Ідейний борець з «хунтою». До цих пір не перевиховався. Колишній механік-водій танка в українській армії. Один з тих, хто в червні 2014 року готував у ростовській області бронетехніку для перекидання в Україну. Потім і сам приїхав на БМП. Ось тільки через місяць підпалили машину, а коли вискочив, то кулеметною чергою прошило ноги вище колін. Тепер катається в інвалідному візку. Вдома ніхто не чекає, тут теж нікому не потрібен.
Напевно, таких людей вже сотні. На них «нова влада» закриває очі. Виїхати до РаSSєї теж не можна. Там вони не потрібні. В Україні чекають в’язниця і прокльони.
©Natali – спеціально для “Український простір Прикарпаття”
За матеріалами RadioSvoboda (http://www.radiosvoboda.org/a/27926532.html)
Шукайте деталі в групі Facebook
