Блог Пастухова: Савченко і Путін – найшла коса на камінь

Образ України, який зазвичай асоціюється з миловидною дівчиною з розкішною русявою косою, змінився з початком війни до невпізнання. Сьогоднішня Україна – це Надія Савченко, яка більше схожа на героїню Демі Мур з фільму “Солдат Джейн”.

Україна тепер інша, і коса в її образі існує лише як ностальгічний спогад. А Росія залишилася колишньою, і образ у неї традиційний: Росія – це цар, в даному випадку – Путін, з голим торсом і, звісно, на коні.
Як кажуть тепер у Кремлі: Путін і є Росія, є Путін – буде Росія, не стане Путіна – і Росія зникне. Тому Путін повинен бути твердим, як камінь. І думка у Путіна одна – як би зі свого коня не впасти обличчям в бруд. Якщо Путін розколеться, то Росія розсиплеться. От і виходить, що найшла тепер в Росії українська коса на російський камінь.
Протистояння
Те, що почалося переважно як випадковість, як трагічний збіг обставин, закінчилося, врешті-решт, надзвичайно важкою психологічною дуеллю між Володимиром Путіним і Надією Савченко.
Завдяки відважному голодуванню української льотчиці, взятої в полон на Донбасі, таємно перевезеної в Росію і утримуваної в російській в’язниці, цей конфлікт тепер персоналізований.
Зараз між дуелянтами вже нікого не залишилося – ні Бастрикіна, Бортнікова або Колокольцева з їх слідчими та оперативними апаратами, ні Лаврова з його МЗС і дипломатами, ні Іванова з його Адміністрацією та радниками. Є тільки Савченко, Путін і порожнеча, і світ, затамувавши подих, спостерігає за цим поєдинком. Я б не сказав, що це завбачливо з боку Путіна: коли розвідники починають так світитися, це говорить про те, що вони близькі до провалу.
Існує апокриф, що, збираючись на дуель з Пушкіним, Дантес сховав під одягом саморобну кольчужку, і тому дуеллю в точному сенсі слова цей поєдинок навряд чи можна було назвати – Пушкін був приречений, а Дантес залишався в безпеці. Те, що відбувається сьогодні між Володимиром Путіним і Надією Савченко, як і у випадку з Пушкіним, на чесну дуель теж мало схоже. Тому питання, яке сьогодні все частіше ставлять собі люди в усьому світі, лунає просто: навіщо Путіну потрібна смерть Надії Савченко?
Чи є це частиною якогось складного і раціонального політичного плану або це лише емоційна і суто ірраціональна особиста реакція російського президента на події в Україні?
Можливий торг?

Володимир Путін
З раціональної точки зору є тільки одне пояснення тієї жорстокості, з якою надалі поводяться з Надією Савченко (взагалі, звичайно, жорстокості в російських в’язницях вдосталь, але так, щоб морити людини в прямому ефірі на очах всього світового співтовариства – це випадок надзвичайний). Це пояснення полягає в тому, що її взяли в заручники для якогось торгу і, відповідно, її повинні на когось обміняти.
В принципі, існує не так багато людей, через яких Росія готова так жорстко торгуватися, особливо, якщо мова йде саме про Україну. Загалом, на думку спадає поки тільки одне ім’я – Дмитро Фірташ, який заблокований сьогодні у Відні та очікує екстрадиції в США на вимогу американської влади. Якщо подивитися на питання ширше, беручи до уваги, що Україна для Путіна давно є не стільки метою, скільки інструментом, то список виглядає значно багатше: він починається Віктором Бутом, про зв’язки якого з найближчим оточенням Путіна ходить безліч чуток, і закінчується кількома російськими хакерами, яких спецслужби США останнім часом взяли у свої руки.
У цьому сенсі, чим більше уваги у світі до долі Савченко, тим більшу цінність вона представляє в очах Кремля: за військового героя можна отримати значно більше, ніж просто за жінку. Але і ризик програти в торзі занадто великий: якщо Савченко помре раніше, ніж її вирішать несподівано звільнити (що видається більш ніж імовірним), Путін опиниться в положенні інвестора, який всадив всі свої кошти в сміттєві цінні папери. Якщо хтось у Кремлі дійсно грає в таку гру, то він дійсно політичний безумець.

Казус Савченко
Більш ймовірною виглядає версія, згідно з якою доля Савченко є наслідком свідомої імітації божевілля. Путін поставив своєю політикою себе в таку незручну позицію, коли він не може дозволити собі відступити ні в одному принциповому питанні – він може тільки задкувати як рак.
Спочатку справа Савченко не здавалося такою принциповою, воно було ініційоване ополченцями, які втратили почуття реальності, і підхоплене і розкручене з ентузіазмом охочими до чинів силовиками.
Загалом, звичайна історія, але далі все пішло не так, як зазвичай. Спершу втрутилася преса, і викрадення військовослужбовця України, а також вивезення викраденої на територію держави, яка формально не знаходиться в стані війни з Україною, стало гіперсенсаційною новиною (гендерний фактор теж зіграв свою роль). А потім втрутилася Юлія Тимошенко (ось вже у кого коса так коса), яка перевела це все у суто політичну площину. Момент, коли все це по-розумному можна було спустити на гальмах, був змарнований, і Путін опинився перед вибором: або йти до кінця, або визнавати помилку.
Проблема в тому, що саме зараз визнавати помилку Путін ніяк не може. Він в цей момент історії грає з Америкою (і загалом і з Заходом) в покер, відчайдушно блефуючи. Він розігрує з себе божевільного, який може піти на все, в тому числі і на ядерний суїцид, якщо буде потрібно. Під цей блеф він сподівається отримати від Заходу поступки.
По суті, в основних принципах зовнішньої політики між Росією і Північною Кореєю сьогодні немає принципових відмінностей. Росія займається ядерним шантажем людства, завертаючи цю політику в обгортку з красивих і розумних слів.
І ось тут, дуже недоречно, трапився казус Савченко. Відступити – означає сказати правду, що ніякий він не божевільний, а гравець, який зарвався. Значить, відступати не можна, і треба підвищувати ставки. Проблема в одному: Савченко, схоже, не грає, і, якщо їй не введуть психотропні препарати насильно, від свого не відступиться.
І ось тоді трапиться, мабуть, найстрашніше: якщо вона помре, світ дійсно повірить, що він божевільний. І тоді насправді багато що зміниться, але зовсім не в той бік, про який думають у Кремлі.
На початку 2000-х років одне з російських видавництв випустило достатньо великим тиражем анонімне видання (тобто – без зазначення автора) зі списком законів італійської мафії. Це видання користувалося один час популярністю в тому середовищі, з якого вийшли сьогодні всілякі російські “силовики”, “рішали” і “реконструктори”. На обкладинку помістили кілька “зернят мудрості”, які, мабуть, особливо сподобалися авторському колективу. Один з афоризмів – “Бійся своїх бажань, вони можуть виповнитися…”

Шукайте деталі в групі Facebook

Поширити