Інтерв’ю з Криму: російський брат мені не стане братом! Все, що тут зробилося, це неправильно.

Репортаж кореспондента французького порталу “RFI”, який вирушив у Крим, щоб дізнатися, як змінився півострів, і що самі кримчани думають про життя в складі росії.

Супротивникам “возз’єднання” з росією в сучасному Криму доводиться нелегко. Ті, хто не виїхав з півострова, намагаються не заявляти публічно про свою позицію. За рік на півострові не пройшло жодної політичної акції, крім офіційних заходів, ініційованих провладними організаціями.

Всі несанкціоновані місцевою владою акції жорстко “присікаються” в Криму, – пояснює правозахисник Андрій Крисько.

Єдиною можливістю зустріти опозиційно налаштованих кримчан стала пам’ятна акція в день народження поета Т. Шевченка. Кілька десятків проукраїнськи налаштованих кримчан зібралися в парку Гагаріна в центрі Сімферополя, щоб прочитати вірші великого українського поета.

Однак, незважаючи на те, що акція була заявлена як неполітична, від розмов про Україну, про минулий рік тому референдумі, присутні втриматися не змогли – останнім часом поговорити про це стає просто не з ким, – занадто багато кругом агресії, – розповідає Наталя Михайлівна геодезист на пенсії:

«Мене звати Наталя Михайлівна. В даний момент я на пенсії. Я народилася, виросла, жила в Криму, працювала в Криму. Моя мама українка, тато, правда, у мене з Росії був. Не знаю, я більше люблю Україну.

RFI: За останній рік як змінилося ваше життя?

Моє життя, в принципі, не змінилася. Я пенсіонерка, я давно на пенсії. Але те, що відбувається в Криму, загалом, це агресія. Мені це дуже все не подобається. Ненавидять Україну настільки люто. Неприємно.

З чийого боку агресія?

Агресія, природно, з боку росії, російського населення. З людьми, дійсно, ви знаєте, стало дещо важко спілкуватися, тому що я – так відверто за Україну, а деякі – за росію. Намагаємося або на цю тему не говорити, або в бік відходити, або не спілкуватися. Загалом, складно стало спілкуватися. В основному, намагаємося зі своїми старими друзями політику не чіпати».

Студентка Катерина прийшла на акцію пам’яті Т.Шевченка з подругою, щоб просто послухати українську мову. Після навчання Катерина хоче переїхати в Харків або до Львова.
Катерина: «Мені близька по духу українська культура – я сама українка, я люблю українську мову, люблю українських поетів.

Як загалом ваше життя за останній рік змінилася?

Змінилася, так – ціни виросли, зрозуміло. Мене не приваблює таке життя. Мені раніше було добре. Я б із задоволенням жила при Україні».

Опинившись в компанії однодумців, одні вже затягнули мелодію українського гімну, а хтось інший і прапори приніс «жовто-блакитні», та ще й з написом «Крим це Україна».

Поліцейські, які «охороняли порядок» поблизу, таке «неподобство» терпіти не стали і порушників тут же забрали у відділення поліції. Акція пам’яті Шевченка закінчилася.

Організатор заходу Леонід Кузьмін розповідає, що за останній рік після входження Криму до складу росії це перша неофіційна публічна акція. Чекали більше учасників, однак люди приходити бояться, пояснює Леонід: «Ми сьогодні зібралися спочатку для того, щоб відзначити 201 річницю з дня народження Тараса Григоровича Шевченка. Патріотично налаштовані громадяни принесли з собою прапор України. Нам було інкриміновано порушення організації мітингу за статтею 20 пункт 2 кодексу “Про адмінправопорушення”, і була вручена повістка про те, що треба з’явитися в суд.

RFI: За останній рік багато активістів виїхали з півострова. Ви поки залишаєтеся. Немає у вас побоювань?

Побоювання, звичайно, є. Я залишаюся, я – кримчанин. Поки мені сепаратизм не пред’явили, я буду тут. За останній рік розсудливості пропало ще більше, ніж було навесні. Телебачення в цілому, на якому всі федеральні канали і кримські одне і те ж говорять кожен день.

Багато знайомих виїхало?

В Україні – досить багато, і нудно, сумно без них. Я працюю зараз в школі, викладаю історію. Раніше викладав історію України, тепер – історію росії. Зміни, звичайно, серйозні. В першу чергу, що там є пропаганда самодержавності, насадження культу сильної влади, культу перемог цієї держави.

Перша публічна акція в Росії не пройшла для Леоніда безслідно. Через два дні після організованого ним мітингу, його звільнили з сімферопольської школи за «невідповідність займаній посаді».

Продавець на ринку Сімферополя Ірина розповідає, що референдум, не просто позбавив її батьківщини, але і розірвав сім’ю. Дочка залишилася жити в Києві, а син – у Сімферополі. Тепер, щоб провідати дочку і внука, Ірині потрібен закордонний паспорт. «Це трагедія для сімей», – майже плаче жінка.

RFI: Ціни на продукти зросли за останній рік?

Дуже.

За останній рік як ви розцінюєте зміни?

Особисто я – в гіршу сторону.

Де у вас родичі живуть?

В Україні – в Києві. Я тут живу 35 років, у Криму. Вийшла заміж. Сама родом звідти. Це наш ринок, це наш дім, я тут живу. Ось, люди приходять, кажуть – «краще б ми були в Україні». Долар зріс, все – ціни зросли в три рази. Не в два, а в три. Я нервую. І мій онук каже молодший (йому 10 років) «ніколи російський брат мені не стане братом». Ось. А у мене тут онуки теж є – мого сина. Три роки йому. І значить, той брат не стане цьому братом? Ось і все. А вчора ми жили нормально. Це трагедія для сімей. Все, що тут зробилося, це неправильно. Це я говорю від душі, від серця, тому що, кому скажеш? Ось, розплакалася вже. Це моя правда, розумієш?

Джерело – http://ru.rfi.fr/ukraina/20150322-god-s-rossiei-spetsreportazh-rfi-iz-kryma-eto-tragediya-dlya-semei/

Шукайте деталі в групі Facebook

Поширити