Сльози на очах…«Тільки не віддавай мене їй», – п’ятирічна Вікторія з Рівненщини понад усе боїться, що її забере жінка, яка народила і закопала заживо

Ця історія трапилася ще далекого 2011 року. Всю Україну тоді сколихнули кадри оперативної зйомки. Правоохоронці дошкою розривають землю, щоб дістати новонароджене немовля, яке закопала там його мати. Навіть бувалі опери були шоковані, коли з-під землі ледь почувся тонесенький писк. Дитя, яке понад сім годин пролежало в підмерзлому ґрунті , було живе! Його матір відсиділа за скоєне два роки, а коли вийшла з в’язниці, в неї раптом прокинувся материнський інстинкт – жінка намагалася забрати дитину від її прийомних батьків. Далі про все по-порядку…

Приголомшливий злочин стався у селі Городище Березнівського району на Рівненщині. 30-річна Інна Гурин переїхала сюди із сусіднього села Вітковичі, коли вийшла заміж. Подружжя одразу зажило в селі недоброї слави – обидва пиячили, в хаті збиралися сумнівні компанії. Сусіди кажуть, що й без секс-послуг за гроші не обходилося.

За роки подружнього життя у Інни народилося восьмеро дітей від різних чоловіків. Однак жодна дитина не жила з нею: двоє померли маленькими, одного хлопчика забрав його батько із Вінниччини, п’ятеро інших – у прийомних родинах, бо Інну та її чоловіка позбавили батьківських прав.

Про те, що Інна – вагітна дев’ятий раз, знали лише найближчі сусіди. Адже, за пишними формами жінки її вагітність розгледіти було важко, та й на обліку у жіночій консультації вона не стояла. Саме сусіди й допомогли розкрити важкий злочин, від якого пізніше здригнулася вся країна.

Перейми в Інни почалися 26 жовтня. Того дня вона, як зазвичай, пиячила вдома з братом. Дитя народилося недоношеним, на восьмому місяці вагітності. Брат прийняв пологи. Пізніше розповідатиме правоохоронцям, що коли взяв дівчинку на руки, вона заплакала, а потім затихла. Тож породілля вирішила, що маля мертве і вирішила, оскільки про вагітність ніхто не знає, зробити, ніби її взагалі не було.

Над місцем для поховання особливо не заморочувалися – викопали яму біля туалету. Закопали дитину і пішли пиячити далі.

Можливо, все б так і залишилося покрите мороком, якби не пильна сусідка. Вона через вікно побачила, що Інна понесла якийсь згорток, а живота вже не було. Жінка, запідозривши недобре, викликала правоохоронців.

Вони й дістали немовля з-під землі, викликали «швидку» та зателефонували до дружини брата Інни – Наталії Покорської із села Вітковичі.

– Я коли почула, що Інна закопала живу дитину, мало свідомість не втратила, – розповідає кореспонденту PRESS-ЦЕНТР пані Наталія. – Одразу приїхала і чомусь відчула, що ця дитинка має бути моєю. Чоловік тоді був в Москві на заробітках. Я йому зателефонувала, кажу, приїжджай, так і так, я вже подала документи на усиновлення.

Інну засудили на три роки за спробу вбивства своєї новонародженої дитини, хоча вона запевняла слідство, що думала, ніби маля народилося мертвим. А Наталія, в якої і до того було п’ятеро дітей (двоє своїх і троє чоловікової сестри, яка померла), забрала дівчинку собі. Назвала Вікторією, бо, каже, якщо маля зуміло вижити, пролежавши понад сім годин в замерзлій землі, то вона справжня переможниця.

Наталія розповідає, що дівчинка була дуже важкою – кілька годин під землею далися взнаки. Після цього вона місяць пролежала в лікарні, оскільки народилася недоношеною. При виписці важила всього 1 850 грамів. Досі в неї одна ручка трошки тонша, а на грудній клітці біля серця – заглиблення (дитина під землею вдавила ребра ручкою).

– Вона по ночах плакала, з носика та вушок ще деякий час виходила брудна рідина, бо на те місце, де її закопали, висипали попіл. Тож вона й нахапалася того бруду, бо була загорнута лише в шматку, – каже Наталія. – Діти і так по ночах погано сплять, а ця крихітка, після того, що їй довелося пережити – і говорити марне…

Наталія разом із чоловіком та старшими дітьми виходили Вікторію – по ночах чергували, весь час на руках носили, купували дороге дитяче харчування.

Два роки тому, відсидівши не повний термін, з в’язниці вийшла Інна. І згадавши про доньку, вирішила її забрати.

– Ми з чоловіком тоді на весілля поїхали, Віку залишили зі старшими дітьми, а тут вона приходить: п’яна, кричить, малу за руку тягне. Мовляв, «ходи зі мною, я твоя мама», – розповідає Наталія. – Дітей налякала. Віка потім кілька місяців навіть з вихователькою в дитсадку за руку ходила, боялася, казала: «Матусю, тільки не віддавай мене нікому». Добре, що ми вчасно повернулися, то чоловік її як нагнав, досі не приходить. Чула, що десь прибиральницею влаштувалася, живе з черговим співмешканцем і далі пиячить. Ми про неї навіть чути не хочемо. Віка мене називає мамою, я її виховала, стільки ночей недоспала, це моя донька, як я можу її віддати?

Вікторії вже п’ять рочків. Наступного року піде до школи. Зараз ходить в дитсадок. Дуже любить малювати, співати та танцювати і вже уявляє, яку матиме гарну сукню на випускному у садочку, мов у справжньої принцеси. Вона напрочуд розвинена дівчинка – гарно розповідає вірші, запам’ятовуючи їх з першого разу. Дівчинка знає, що народила її інша жінка і живою закопала в землю. Тому найбільше боїться знову опинитися в тій сім’ї.

Шукайте деталі в групі Facebook