Лист мами для дочки про кохання, страхи і надії…
Діти змінюють наше життя. З ними чітко розумієш, як біжить час. З ними чітко бачиш навколишній світ і людей, починаєш помічати речі, на які раніше не звертав уваги. З ними життя набуває особливої цінності: ми більше радіємо, переживаємо, мріємо і співпереживаємо. І діти ростуть, поступово вони все більше стають самостійними і незалежними, а ми слабкими і залежними від них. Все повертається на круги своя, і вже ми – батьки – потребуємо беззастережної любові, підтримки та прийняття.
Лист дочці.
Мені 18. Тебе ще немає, і я не знаю, коли ти народишся. Але я вже думаю про тебе. Про те, якою я хочу бути до того моменту, коли ти прийдеш до мене. Про те, яку сім’ю я створю, що я зможу тобі дати, чому навчити. Мені так багато ще потрібно дізнатися про життя. Я хочу пробувати себе, ризикувати, перемагати і помилятися, закохуватися, вчитися і рости, щоб бути наповненою до моменту зустрічі з тобою.
Мені 25. Ти прийшла до мене, моя дівчинка! Я дуже щаслива, що ти з’явилася! Але як же непросто мені зараз! Я і не уявляла собі, що це так важко, брати на себе відповідальність, приймати рішення, від яких залежить життя такої маленької і такої дорогої людини, звикнути до нової ролі і до нового способу життя. Потрібно заново розставити пріоритети і не загубити при цьому саму себе. Мені складно. Іноді я злюся і зриваюся. Але мені важливо сказати тобі, що я дуже хочу і намагаюся бути для тебе хорошою мамою.
Моя маленька принцесо, я хочу подарувати тобі весь світ, показати тобі небо і зірки, світанки і заходи, дерева і квіти. Я хочу разом з тобою слухати спів птахів і шум вітру, ховатися від грози, збирати гриби і їсти ягоди! Дивно, але тільки зараз, дивлячись на світ твоїми очима, я вперше бачу його так повно і яскраво! Як спритно повзе по листку сонечко! Мурахи тягнуть якісь крихти через дорогу, організувавши справжнє мурашине шосе! Як давно я не зупинялася, не придивлялася, не бачила, скільки життя навколо!
Мені 30. А тобі 5. Ти маленька, невгамовна чомучка! Щира, відкрита, любляча. Ти така моя зараз! І так страшно, що хтось або щось може поранити тебе, зробити тобі боляче. Хочеться захистити тебе, уберегти … або озброїти. Як тебе лікувати, як вчити, як реагувати в складних ситуаціях… Ряд важких виборів. Влада, яку так важко застосовувати.
За ці п’ять років ми пройшли з тобою величезний шлях. Ми вчилися бути разом, як одне ціле, і бути окремо один від одного. Разом ми проходили через кризи, піднімаючись на наступні сходинки в розвитку. Вчилися розуміти один одного без слів, і домовлятися, використовуючи мова. Скажу тобі чесно, бували періоди, коли мені було дуже важко. Бувало, що накочували страхи, втома, роздратування, злість і навіть нудьга. Іноді я відчувала себе в клітці і мріяла про те, як я коли-небудь виберуся з неї. Але я дивилася на тебе, моя дівчинка, і бачила, як я потрібна тобі, любляча і приймаюча. І розуміла, як потрібна мені ти. І це змушувало мене працювати над собою, змінюватися, вчитися, дорослішати. Ніколи раніше я не думала, що саме твоє дитинство зробить мене дійсно дорослою.
Мені 35. Тобі 10. Як швидко ти ростеш, доню. Вже важко уявити собі маленький, теплий клубочок, яким ти колись була. Ти стаєш все більш самостійною, все сміливішою і рішучіше взаємодієш зі світом, і мені радісно це бачити. Мені подобається дружити з тобою, коли ми ділимося одна з одною думками, спостереженнями, переживаннями. І я так ціную, коли за розрадою і підтримкою ти йдеш до мене. Я відчуваю, що ми з тобою команда. І ти все ще така моя-моя. Як важливо мені зараз не піддатися спокусі раптової свободи, не вдаритися в роботу, подруг, молодших дітей і не втратити ці дорогоцінні кілька років (всього лише) такої тендітної і глибокої близькості з тобою, доню.
Мені 40. А тобі 15. Важкий період. Ти підліток – уперта, зухвала, мінлива. То перелякана і беззахисна, то замкнулася і відсторонена. Тепер ти й справді стаєш САМОстійною – шукаєш свої опори, формуєш свої переконання і цінності. Ти робиш свої власні перші кроки в дорослому світі. І якби ти знала, як мені важко змусити себе відпустити тебе. Бачити, як ти падаєш, вдаряєшся боляче і не сміти тебе підстрахувати, підхопити, утримати. Я так боюся втратити тебе. Тому кричу, змушую, контролюю. Але кожен раз, коли я бачу, як ти, впавши, піднімаєшся і йдеш далі, пробуєш, шукаєш, я подумки відпускаю тебе. Моя опора – віра в тебе і твій шлях. Як би сильно ти не відштовхувалася зараз від мене, я дуже хочу, щоб ти пам’ятала про те, що ти нескінченно дорога мені, донечко, і потрібна мені будь-яка – і сильна, і слабка, і впевнена в собі, і заплутана, яка перемогла або переможена . Ми як і раніше з тобою одна команда. Ми обидві дуже хочемо, щоб твоє життя склалося щасливо.
Мені 45. А тобі 20. Ти зовсім доросла, сильна, красива. Але в той же час – наївна, довірлива, тендітна. Чоловіки, квіти, побачення. Інститут, робота, подруги. А я звикаю не втручатися в твоє життя. І це як і раніше непросто – залишатися осторонь. Знаєш, що допомагає – знову дружба з тобою, але на цей раз не просто, як мама і дочка, а як дві жінки з однаковою повагою і увагою до світу один одного. А ще мій чоловік, з яким теж зараз все по-іншому і тому ново. І робота, і мої мрії, які вже давно наполегливо вимагають втілення. Що мені важливо сказати тобі – що я поруч, і я вірю в тебе. Що мені потрібно зараз – бачити твої щасливі очі.
Мені 50. Тобі 25. Ти стала мамою, а я тепер бабуся! Неймовірне усвідомлення того, що життя триває, наш рід продовжується! Ти будеш ближче до мене, адже тепер ми обидві з тобою мами. Ти зможеш краще зрозуміти мене, а я зможу передати тобі весь мій накопичений досвід материнства! Як же багато мені хочеться розповісти тобі! Але! Ти віддаляєшся, відгороджуєшся, захищаєшся. Образи – твої старі на мене, мої відповідні на тебе. Боляче, бо стало проговорюватися те, що замовчувалося роками. Тому що ти повертаєш мені зараз мої помилки, а я вже нічого НЕ МОЖУ змінити… І єдине, що мені залишається зараз, – триматися за «мою правду». Адже я дійсно тоді не могла інакше, хоча зараз я, можливо, вчинила б по-іншому. Мені дуже дороге спілкування з онуком. Я ні в якому разі не хочу замінити йому тебе або стати краще, ніж ти. Дивно, але йому я можу дати ту любов, яку мені так хотілося, але так важко було дати тобі. З ним у мене виходить грати, самозабутньо, весело, не дивлячись на час. А ще жартувати, сміятися і балувати його. Менше відповідальності, страхів, обов’язків. І від цього так легко любити його. Його, як продовження тебе, моя донечко.
Що потрібно мені зараз? Не відштовхуй мене, будь ласка. Я робила помилки, бувала не права. Але, знаю точно, я дуже старалася бути тобі хорошою мамою. Такою, якою могла бути тоді. Я дуже сподіваюся на твоє прийняття. Я дуже хочу бути поруч з тобою і твоїми дітьми, бути тобі мамою, а їм бабусею.
Мені 60. А тобі 35. Яке щастя бачити тебе дорослою, мудрою жінкою. Як рада я ділитися з тобою своїми знаннями і своїм досвідом, навіть якщо це просто рецепт засолювання огірків. Як здорово, що можна ходити один до одного в гості, базікати про те про се, і просто дружити. Як же я рада бачити підростаючих онуків і насолоджуватися повнотою сім’ї. Одне тільки – підкрадається старість. І страх порожнечі, немічності і самотності. Поки що тільки страх. Але як же сильно мені хочеться «вчепитися» зараз в твою сім’ю, твої проблеми, плани, турботи. Лише б не бути однією. І я шукаю, чим заповнити себе – нові захоплення, творчість, підробіток. Мені дуже важливо знайти зараз опору не в тобі, а в собі. Щоб ти була вільна.
Мені 85. А тобі 60. Ось і виросли внуки – молоді, сильні, красиві! Як колись ти і колись я. А я все ще твоя мама, хоча зараз важко собі це уявити. Швидше мама мені ти. Старість – це важко. І як же я вдячна тобі за те, що у мене є ти. Менше за все мені хочеться бути для тебе тягарем. І я з усіх сил чіпляюся за свої опори – мої звички, цінності і переконання. Можливо, тому іноді я виглядаю упертою, скандальною, старою з застарілими поглядами на життя. З кожним днем мені все складніше утримуватися в реальності, складніше пручатися і боротися. Я сама собі зараз нагадую дитину, який росте назад … Я дуже прошу тебе, донечко, не лайте мене, не звинувачуйте і не оцінюйте. Мені й самій нестерпно те, що зараз відбувається зі мною. Найбільше, що мені зараз потрібно від тебе і від всієї нашої родини – це прийняття, просто прийняття. А найбільша радість для мене зараз – побачити і притиснути до грудей правнука або правнучку. Це дійсно щастя – знати, що життя триває, наша сім’я, наш рід продовжується, ми з тобою, моя донечко, живемо в них – наші знання, досвід і наші цінності. Я дуже люблю тебе, моя дівчинка, моя рідна людина впродовж всього життя. І я така щаслива бути твоєю мамою.
Шукайте деталі в групі Facebook
