Для чого хрестять немовлят?

Думаємо над можливістю утриматися від хрещення нашої дитини аж до часу, коли їй випо­вниться 9-10 років. Практика хрещення немовлят позбавляє цих дітей усвідомлення неповто­рної та, на чому варто наголоси­ти, найважливішої у житті події, її особистого переживання. Гарна практика відновлення обітниць, складених під час Святого Хре­щення, та миропомазання — та­їнства християнської дозрілості — не замінять дитині Таїнства Хрещення, яке, бувши самим На­верненням, Метанойєю і Повер­ненням до Христа, відбувається, на жаль, без участі свідомості (без участі розуму, почуттів і волі) неофіта. З точки зору пси­хології дитячого розвитку і вихо­вання, нинішня практика (освя­чена, щоправда, повагою до Передання) не використовує усіх по­тенційних можливостей, які дає катехуменат.

У хрещенні малих дітей осо­бливо виразно видно, чим є лю­бов Бога до людини і якою є велич людської гідності. Ясна річ, що нас усіх, а не тільки дітей, стосується істина, що Бог пер­ший нас полюбив, що не ми Його вибрали, а Він нас вибрав. Але у хрещенні немовлят ця істина об’являється по-особливому. До­росла людина, звичайно, має від­чуття, що вона шукає Бога; тіль­ки тоді, коли вона Його знайде, починає розуміти, що по суті це Бог шукав ЇЇ від самого початку. А дитина отримує хрещення, дар правдивої дружби з Богом, тіль­ки тому, що вона народилася і має батьків-християн.

Є щось прекрасне в тому, що Бог любить усіх людей без виня­тку і що кожну людину Він лю­бить такою, якою вона є. Якщо Господь Бог приходить з даром дружби до дорослої людини, то Його дар вона може прийняти, як доросла людина, тобто свідо­мо і добровільно. Якщо Бог ого­ртає Своєю любов’ю немовля, яке у своїй людській гідності цілковито рівне з дорослою лю­диною, то Він приходить до ньо­го саме як до немовляти.

Читайте також:  Трагедія з немовлям у ліфті: підозрюваним обрали запобіжний захід

Якби трапилося, що ми б колись втра­тили притомність чи навіть сві­домість, то це також не буде приводом, щоб відмовити нам у сакраментальних дарах. Склеро­тик – це така ж сама людина, як і та, яка вповні користається си­лою свого розуму: якщо склеро­тик визнає Христа, то немає причин, щоб відмовити йому в прощенні гріхів чи навіть у при­часті.

Правило, що Бог любить ко­жну людину, правило, яке не має винятків, зрештою стосуєть­ся і всіх інших ситуацій у люд­ському житті. Тобто грішника Господь любить, як грішника, а свого приятеля, як приятеля: грі­шника Бог кличе до покаяння (бо немає на землі місця, з якого не можна було б повернутися до Бога), а приятеля зміцнює у ві­рності й закликає до очищення та поглиблення дружби з Ним. Матір Божу Він любить, як матір, хворого — як хворого, нуж­денного — як нужденного, а кри­вдника — як кривдника: кожного інакше, кожного окре­мо, кожного відповідно до його ситуації. Любов Бога буває ви­дима, іншим разом — непомітна, одні її приймають, інші відкида­ють. Одне тільки в любові Бога до людей є постійне: вона завжди скерована до людини і проти зла.

Подивімося на хрещення не­мовлят ще з іншого боку. Через хрещення Церква приймає цю маленьку людину, яка ще не вміє мислити, в свою віру. Мірою під­ростання, навчаючись думати й любити самостійно, вона пізна­ватиме Христа і любитиме щора­зу свідоміше та самостійніше. Але одне у житті дитини не по­винно змінитися ніколи: її віра завжди повинна виростати з віри Церкви, бути вірою в Церкві й разом із Церквою. Сам Христос хоче, щоб ми були Церквою, а не тільки громадою віруючих по­одинці людей.

Читайте також:  Психолог: практика заробітчанства батьків за кордоном, є руйнiвною для пcихiки залишених дітей

Чи не тут лежить наступна причина наших сумнівів щодо хрещення малих дітей? Кожен, незалежно від того, як він сам чинить, розуміє, що над вірою треба ретельно працювати; інак­ше вона зникне або піддасться впливові склерозу. Однак надмі­ру задивляючись на цю необхідність праці над своєю вірою, мо­жна забути, що:

Віра – це дар Божий;

Віра виростає з певного ґрунту, яким є Церква.

Так умілий і працьовитий зе­млероб, який навіч спостерігає великий вплив праці на кількість і якість плодів, може проґавити той фундаментальний факт, що плоди – це передовсім дар Бога і матері-землі.

Отож хрещення немовляти є вираженням переконання, що людина мусить спочатку бути прищеплена до Церкви, щоб по­тім зміцнювати свою віру і в ній зростати. Так само як зерно треба спочатку покласти в землю і ті­льки потім воно може рости і приносити плоди. Ясна річ, зерно можуть видзьобати птахи, моло­да рослинка може всохнути, її можуть вирвати або недостатньо доглядати за нею. Але з цих не­гативних можливостей не можна робити висновку, що треба спо­чатку дозволити рослині вирости (на чому?), а вже пізніше покла­сти її в землю.

Завважмо ще одне. Світ вза­галі влаштований так, що найбі­льші цінності людина спочатку отримує і тільки потім, уже ма­ючи їх, обирає. Нам було дано життя, батьківську любов, мора­льні принципи. Коли нам у ран­ньому дитинстві передавали любов до вітчизни і прищеплю­вали нас до рідних традицій, то ми ж були не кандидатами на українців, а справжніми, хоча ще малими, українцями. То чому ж діти християн не мали б бути християнами з раннього дитин­ства? Це справді парадокс, але це саме так: щоб стати на бік абсо­лютних цінностей, треба їх мати.

Читайте також:  За плечима – ангел і мамина молитва: Дівчинка мовчки слухала, як родина на маминих поминках гризлася, куди її подіти.

Одне слово, проста мудрість Євангелії виявляється позачасо­вою: “Пустіть діток, і не бороніть їм приходити до Мене, — бо Царство Небесне належить та­ким” (Мт. 18, 14).

Ясна річ, якщо ми хрестимо немовлят, то беремо на себе обо­в’язок піклуватися про віру, вкладену хрещенням у дитячу душу. Бо дитина є цілком повно­цінною людиною, але безсилою і безрадною, тому її легко скрив­дити, особливо в разі занедбання своїх обов’язків перед нею. Ма­буть, тому Ісус говорив до крив­дників дітей особливо суворо: “Хто ж спокусить одне з цих малих, що вірять у Мене, то кра­ще б такому було, коли б жорно млинове на шию йому почепити – й його потопити в морській глибині” (Мт. 18, 6).

Наостанок хотів би додати ще таке. Не розумію тих вірних, які пояснюють причину хрещен­ня своїх маленьких дітей побою­ванням, щоб дитина не померла неохрещеною. Церква ніколи не твердила, що дитина, яка помре неохрещеною, не може спастися. Церква тільки завжди казала, що дитина охрещена, якщо помре, врятується напевно. Бо охреще­на дитина належить до Церкви. Про те, чи неохрещена дитина є членом Божого люду, знає тільки Бог, натомість, безперечно, вона не належить видимо до Церкви. Гадаю, що тут є достатній привід, щоб якнайстаранніше дбати про те, щоб жодна дитина, батьки якої християни, не відійшла з цього світу неохрещена.

Шукайте деталі в групі Facebook

Джерело.

загрузка...