Перші кроки!: Унікальний реабілітаційний центр для хворих дітей із ДЦП

Унікальний реабілітаційний центр для хворих із ДЦП працює у Луцьку.

Про Волинський центр соціальної реабілітації дітей-інвалідів знають далеко за межами області. Сюди їдуть з малюками, хворими на ДЦП. Тут працюють за унікальною методикою, подібної до якої немає ніде у світі, пише ВЗ.

Автор розробки – аспірант факультету фізичного виховання і спорту Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки Ярослав Омельчук. Працює за власною методикою, яка дозволяє діткам, хворим на ДЦП і прикутим до інвалідного візка, самостійно ходити. Не можна без хвилювання спостерігати за 14-15-річними хлопцями та дівчатами, які ніколи раніше не спиналися на ноги, а тепер отримали можливість зробити перші кроки. Зболені обличчя сяють усмішками, а на очах батьків від щастя з’являються сльози…

Перші успішні навички реабілітації пацієнтів із ураженнями мозкових рухових центрів Ярослав отримав під час навчання на третьому курсі університету.



Його пацієнтами тоді були «інсультники». Добре пам’ятає і 82-річну бабусю з переломом стегнової кістки, родичам якої медики сказали, що перспективи поставити її на ноги нема. З Ярославом за місяць вона пішла, а за півроку вже самостійно спускалася та підіймалася на четвертий поверх!

— У чому суть вашої методики? – цікавлюся в Ярослава.

— Я подумав, що дисбаланс у роботі нервової системи можна відкоригувати іншим дисбалансом. «Гумки», які використовуємо під час занять, змушують дитину «ловити» баланс власного тіла. Водночас не дають їй впасти. Якщо дитина нахиляється в один бік, «гумка» перетягує її в інший. Так пацієнт вчиться сам тримати рівновагу, – пояснює реабілітолог і показує, як система працює.

Аби діткам було легше рухатись, Ярослав пошив спеціальний костюм. До нього фахівець чіпляє «гумки» й «підвішує» під стелею, наче парашут, – на спеціальний рухомий каркас. Це не менш важливе пристосування у заняттях – робота Дмитра Калініна. Чоловік – професійний гравітаційний фітнес-інструктор. Але має досвід роботи зі здоровими людьми. Для роботи ж із дітьми, прикутими до інвалідних візків, треба було шукати інші форми. І Дмитрові спало на думку змайструвати рухому платформу з «гумками». Вона «їде» вперед-назад, відповідно, й пацієнт змушений переставляти ногами…

Читайте також:  Уряд Японії надасть жителям Донбасу допомогу на 2,9 млн доларів


«Гумки» нагадують парашут, що підтримує тіло у повітрі.

— Дмитро сконструював тренажер для фізичної реабілітації й відновлення опорно-рухового апарату, – каже Ярослав.

— Це тільки відсоток від того, що можемо зробити, – наголошує Дмитро Калінін. – Якщо застосувати технологічні досягнення – віртуальну реальність, заняття в басейні, спеціальні види масажу із використанням новітніх засобів, то результат буде просто феноменальний. Щось подібне роблять у Японії. Але для цього потрібне належне фінансування – передусім, для закупівлі обладнання. Наразі все робиться за власні кошти та кошти друзів, які небайдужі до таких проблем. Хотіли би висловити подяку Олегу Дмитруку, Володимиру Хотимчуку, Івану Кушнікову, Олександру Столяру, Ігорю Пайцуну, Андрію Загребельному. Завдяки їм наші проекти живуть.

Волинський центр соціальної реабілітації дітей-інвалідів – міжрегіональний, тож скерування на реабілітацію отримують батьки з дітьми з різних куточків України. А луцька малеча ходить сюди, як у дитячий садочок. Ольга Кусік із 13-річним сином Іллею, який від народження хворіє на ДЦП, у Луцьк приїжджає з Рівненщини.

— Раніше ми не раз лікувалися в іменитих українських клініках, але особливого результату не було. Почали шукати щось нове, аби підняти дитину. Знайома розповіла про цей центр у Луцьку, і ми поїхали. За один рік роботи з Ярославом Ілля досяг більшого, ніж за попередні дванадцять років, – ділиться пані Ольга.

Радіє, в сина зміцніли м’язи, він краще керує своїм тілом. Їй уже не потрібно носити сина на руках.

— У нашому центрі постійно близько ста підопічних. Із кожною дитиною я займаюсь індивідуально, також навчаю робити вправи батьків, – розповідає Ярослав. – Усе документально засвідчено: якими діти приходять на заняття і яких змін досягають наприкінці кожного курсу. За результатами пишу дисертацію.

Читайте також:  Лікарняні та декретні: скільки отримають українці в 2017 році

Джерело.