Епіцентр російської кризи

Банківський сектор – найслабша ланка економіки Росії

сcb_b

На початку року голова правління російського «Сбербанка» Ґєрман Ґреф передбачив, що «банківська криза (у РФ. – Авт.), очевидно, буде дуже масштабною». Головною умовою цього прогнозу він назвав перебування середньорічних цін на нафту на тодішньому низькому рівні $43–45 за барель. І хоча на сьогодні чорне золото коштує на $10–15 дорож­­че, але, найімовірніше, фінансової кризи не уникнути. Перші її прояви показують, що вона буде в Росії значно глибшою, ніж очікують, і що банки є тим найуразливішим місцем тамтешнього народного господарства, яке, давши збій, може призвести до великих і тривалих негативних системних наслідків для всієї країни.

Бурхливе минуле

Багато аналітиків схильні вважати, що основні причини проблем у банківському секторі РФ –  санкції Заходу та падіння цін на нафту. Але ці фактори лише довершили те, що російські фінустанови власноручно розпочали кіль­­ка років тому.



За останні п’ять років із кінця 2009-го активи банківської системи зросли від 28,7 трлн до 71,2 трлн руб., тобто майже у два з половиною рази. При цьому номінальний ВВП РФ збільшився на 83%, а реальний – лише на 14,8%. Відношення активів банків до ВВП зросло від 74% на кінець 2009-го до 100% на 1 грудня 2014-го. Для порівняння: у кризу 2008–2009 років українські фінустанови вступили з роздутими активами обсягом 74% ВВП на середину 2008-го, а вийшли з неї, маючи показник 96% (внаслідок падіння ВВП), відтак тривалий період працювали на зменшення цієї цифри, майже щороку отримуючи збиток.

Структура бурхливого розвит­­ку російського фінансового сектору відкриває цікаву картину. За останні п’ять років обсяг кредитів у рублях, виданих підприємствам та індивідуальним підприємцям, зріс на 123% – до 20,4 трлн руб. (у валюті лише на 13% – до 6,5 трлн руб., тут треба віддати належне банкам, які підготувалися до потенційної кризи та знецінення національної грошової одиниці РФ). Водночас обсяг кредитів у рублях фізичним особам додав 247%, склавши 11 трлн руб. (частка валютних позик є незначною). І хоча частка кредитів фізособам в активах банків відносно невелика (практично вдвічі менша, ніж була в Україні перед кризою 2008–2009-го), для банківської системи вона все одно створює додаткові ризики.

Читайте також: У Росії банки перестали кредитувати один одного

Проблема в тому, що всі ці ресурси пішли в російську економіку, ніби вода в пісок. Як зазначено вище, за п’ять років її реальне зростання було мінімальним, а номінальний ВВП піднімався переважно через збільшення цін. Із усіх галузей народного господарства РФ хороший приріст показала лише фінансо­­ва, валова додана вартість якої зросла в реальному вимірі майже на 52%. Решта продемонструвала темпи приросту щонайменше удвічі нижчі, ніж фінансовий сектор. Ця динаміка вкотре довела, що наявність величезних грошових ресурсів не є запорукою розвитку (не тільки економічного, а й будь-якого), ефективне господарство не побудуєш, cпираючись вик­­лючно на гроші. Утім, за останні п’ять років стало зрозуміло, що відсутність реформ та зашкарубла система державного капіталізму ведуть економіку Росії в глухий кут, а отже, глибинна системна рецесія стає лише питанням часу. У такому ракурсі що більше грошей банківський сектор вливає в економіку, то серйозніші проблеми він матиме згодом, у фазі рецесії. Адже, щоб роздавати кредити направо й наліво, коли економіка зростає (бодай номіналь­­но), великого розуму не треба, а от робити це так, щоб під час падіння їх повертали, може не кожен. Сказане стосується й російських банків.

Поточні тенденції

Тому санкції проти Росії, зокре­ма великих державних банків («Сбер­­банк», ВТБ, «Газпромбанк», «Внешэкономбанк», «Россельхозбанк»), та падіння цін на нафту лише запустили ті негативні процеси, що давно назрівали як у банківському секторі, так і в її економіці загалом. Так, вони призвели до глибокого знецінення рубля. Але якби ця девальвація не була помножена на численні недоліки господарської системи, то фінансовий сектор РФ міг би її майже не помітити. Натомість бачимо протилежний результат, і ось чому.

Читайте також:  Відомо, коли відбудеться друге звільнення українських бранців Кремля

Передусім зауважимо, що закриття доступу російським кредитним корпораціям (на протива­­гу найбільшим виробничим компаніям) до глобальних ринків капіталу не є такою масштабною проблемою, як кажуть. Річ у тому, що ще на початку минулого року вимоги російських банків до нерезидентів перевищували зобов’я­­зання на 25%, за рік ця цифра збільшилася до 42%, бо фінустанови погасили пасивів приблизно на $43 млрд. Тобто банківська система загалом має достатньо коштів в іноземних активах, щоб виплатити зобов’язання перед нерезидентами у випадку відсутності їх рефінансування, спричиненої санкціями. Відтак навіть ті $37 млрд боргів російських банків, термін погашення яких настає цього року (ще понад $20 млрд – вклади до запитання, які нерезиденти можуть вилучи­­­ти будь-якої миті), не становлять загрози фінансовій стабільності кредитних корпорацій РФ. Мож­­на не сумніватися, що їх погасять переважно без проблем і фінсекторові Росії вони не зашкодять. Прикметно, що нині зовнішні зобов’язання на 97% складаються з депозитів, розміщених нерезидентами в російських фінустановах (очевидно, для обслуговування зовнішньоекономічних операцій). А от на початок 2010 року більшу частину (71%) становили іноземні кредити. Але, чи то передчуваючи щось погане, чи просто мінімізуючи ризики, російські банкіри відтоді погасили практично всі зовнішні позики, сума яких становила на той момент майже $92 млрд. Через це тепер обмежувальні дії Заходу проти російських банків мають невелику ефективність.

Водночас санкції проти виробничих компаній та загальний емоційний контекст, у якому бачать Росію глобальні інвестори, справили ефект набагато відчутніший. Саме вони призвели до значного відпливу капіталу, який у 2014-му лише за рік збільшив дефіцит фінансового рахунку платіжного балансу на 180% – до $126 млрд (виробничі компанії не мають стільки ліквідних валютних активів, як банки, тому змушені виймати гроші з бізнесу для погашення зовнішніх боргів, яких за нинішній рік вони повинні повернути на суму вдвічі більшу, ніж фінустанови). Треба визнати, що навіть падіння цін на нафту поки що не подіяло на російські банки так, як утеча капіталу. Адже його врівноважило знецінення рубля, яке, обмеживши імпорт і стимулювавши неенергетичний експорт, нині компенсувало низькі ціни на енергоносії, збільшивши поточний рахунок платіжного балансу торік на 66% – майже до $57 млрд.

Отже, відплив капіталу помітно позначився на російських банках. Його основний наслідок – це не стрімке зменшення золотовалютних резервів Банку Росії, як дехто вважає. Головне – перманентний дефіцит ліквідності, який з’явився в банківському секторі країни. Адже, щоб вивести долари з Росії, їх треба купити за рублі, а ті, своєю чергою, вилучити або з бізнесу, що функціонує (він має поточні рахунки у фінустановах для обслуговування своєї діяльності, на яких після кожного обороту з’являються нові гроші), або з банківських вкладів. В обох випадках банки втрачають ресурсну базу, яку слід чимось замістити або перекрити. Наприклад, в Україні фінустанови покривають вилучені депозити, забираючи кредити з економіки. У Росії держава такого не допускає, вважаючи, що банки не повинні перекладати свої проблеми на реальний сектор, радше навпаки: вони мають допомагати виробничим компаніям долати фінансові труднощі. Тобто підприємства мусять не збільшувати ефективність та продуктивність праці й за рахунок цього покращувати своє фінансове становище, а «заливати» всі негаразди грішми, які нібито водяться у фінансовому секторі. Це основна властивість сучасної державної економічної політики в Росії, яка стає великою проблемою передусім для депозитних корпорацій. Звичайно, держава допомагає банківському сектору (через рефінансування ЦБ РФ та докапіталізацію банків ресурсом федерального бюдже­­ту), але цього аж надто мало. Відтак у пошуках ліквідності (грошового капіталу) фінустанови виходять на міжбанківський ринок, збурюють там попит на гроші, що призводить до зростання відсоткових ставок (див. «Вільне падіння») й має тривалі наслідки та побічні ефекти.

Читайте також:  Британці, у якої в аеропорту Хургади виявили знебoлювальні тaблетки, грозить смepтна кapа

Читайте також: Fitch знизило довгострокові рейтинги 30 російських банків

Цю тенденцію підсилюють дві інші. Перша – відплив депозитів із банківської системи. Наприклад, вклади фізичних осіб у руб­лях зменшуються від вересня, й до початку грудня вони скоротилися за три місяці на 1%. Валютні рахунки росіян досягли піка на початку серпня, після чого за чотири місяці втратили 7,1%. Депозити недержавних організацій у рублях падають від квітня (на 8,1% за вісім місяців), у валюті – від лютого (-36% за дев’ять місяців). Якщо порівнювати з темпом приросту депозитної бази у 2013-му, то за 12 місяців від грудня 2013-го до листопада 2014-го російські фінустанови недоотримали понад 4,3 трлн руб. депозитів, або 10% депозитної бази. Звичайно, така нестача визначає дефіцит ліквідності в банківському секторі РФ. Через неї зростають ставки за депозитами. У середньо­­му по системі за минулий рік вони зросли на 1–2 відсоткові пункти, але якщо не враховувати «Сбербанк», який своєю потугою (понад третина депозитної бази і близько половини виданих кредитів) притупляє загальне зростання, то вийде 4–8 пунктів. Це безпосередньо впливає на прибутки фінустанов. Ідеться про втрату 1–2 трлн руб. за рік.

Поки що відплив депозитів незначний і фрагментований, але є всі підстави говорити про те, що все тільки починається. Глибоке знецінення рубля та низка інших економічних проблем РФ призвели до того, що її населення поступово перестає довіряти національній валюті та банківській системі. Лише за IV квартал минулого року чистий відплив валюти в готівковій формі (здебільшого купівля її фізособами) з російських банків становив $18,2 млрд. Це дуже багато з огляду на те, що зазвичай фінустанови виступають нетто-покупцем валюти в населення, а якщо й відбувається зворотний процес, то продається не більше ніж $2–3 млрд за рік. Тому, якщо фінансово-економічна криза в Росії протриває ще кілька кварталів, люди, які звикли тримати заощадження й вимірювати ціни навіть на товари тривалого користування в рублях, можуть серйозно запанікувати й стануть виносити з банків трильйони рублів, створюючи не лише проблеми самим фінустановам, а й значний тиск на рубль на валютному ринку.

Друга проблемна тенденція – подорожчання кредитів для підприємств (позики домогосподарствам поки що не збільшилися в ціні, але темп приросту їх видачі зменшився удвічі). Звичайно, банки не можуть повністю абсорбувати підвищення вартості фінансового ресурсу, тому зростають ставки за кредитами. Йдеться про 3–7 відсоткових пунктів за рік без урахування «Сбербанка» та про 1–3 відсоткових пункти в іншому випадку. За рік таке подорожчання обійдеться російському бізнесу в 0,8–1,0 трлн руб. Зважаючи на те що у 2013-му нефінансові компанії отримали на всіх 6,5 трлн руб. чистого прибутку, а 2014-го – приблизно на 1 трлн руб. менше (при цьому майже 30% із них були збитковими), така частка зробить збитковими ще 5–10% російських фірм, що, своєю чергою, призведе до збільшення кількості прострочених позик і появи додаткових проблем у самій банківській системі.

Власне, перші ластівки погіршення якості кредитного портфеля вже є. За 12 місяців, до грудня 2014-го, частка прострочених корпоративних кредитів зросла на 16,5% (роком раніше – лише на 3,9%) – до 1,0 трлн руб., або 5,1% кредитного портфеля, а частка прострочених позик домогосподарствам – із 4,5% до 5,9%. Цифри поки що невеликі, але добре відображають тенденцію, та й немає гарантії, що їх зумисне не занижують, як це зазвичай робиться в Україні. Банки посилено формують резерви під можливі втрати. Упродовж минулого року, за даними Банку Росії, на це було витрачено 1,2 трлн руб., що майже втричі більше, ніж у 2013-му.

Читайте також:  Вантажівка пробила вагон поїзда на ходу… Велика кількість постраждалих. Людей просто повикидало (ВІДЕО)

Усе це призводить до різкого падіння рентабельності кредитних корпорацій. За інформацією ЦБ РФ, торік чистий прибуток становив 589 млрд руб., що на 41% менше, ніж 2013-го (див. «Вільне падіння»). Якщо так триватиме далі, більша частина банківського сектору Росії може піти під воду вже поточного року. Чим це загрожує, українці добре знають із криз 2008–2009-го та 2014-го.

Наслідки та прогнози

Масштабна банківська криза в РФ не за горами. Її поки що не видно на поверхні, адже великі фінустанови, що переважно є державними, непогано почуваються, навіть попри санкції (див. «Здолати левіафана»). Причина в тому, що банківський сектор Росії досить монополізований. На найбільші п’ять депозитних корпорацій (чотири з них стабільно державні, ще одна державна то входить до цього переліку, то виходить із нього) припадає 54% активів банківської системи й водночас 66% її прибутків. Але якщо поглянути на решту фінустанов, то ситуація в них плачевна. На початок 2015-го в Росії було загалом 834 діючі кредитні організації, що на 89 (9,6%) менше, ніж рік тому. За 2014-й 66 було позбавлено ліцензії на здійснення банківських операцій, але наразі не виведено з ринку, ще 22 ліквідовано. Таким чином, можна стверджувати, що вже зараз за темпом виведення з ринку неплатоспроможних фінустанов РФ не поступається Україні, хоча відносну амплітуду наших економічних криз поки що годі порівнювати. Як швидко банкрутуватимуть невеликі російські банки в разі продовження й поглиблення рецесійних тенденцій в економіці й чи вдасться РФ уникнути колапсу фінансового сектору, лишається лише здогадуватися.

Читайте також: Прибуток російських банків за рік скоротився на 40%

Зрозуміло, що банкрутство численних невеликих фінустанов створюватиме проблеми і великим та й узагалі спричиниться до кризи довіри на міжбанківському кредитному ринку, коли всі боятимуться позичати одне одному, як зараз в Україні. Тоді банківська система може посипатися за принципом доміно. І хоча на сьогодні це, на перший погляд, малоймовірно, названі тенденції до того ведуть. За оцінками «Сбербанка», на відрахування в резерви російським фінустановам 2015-го доведеться витратити до 3 трлн руб. Але ж це понад 38% власного капіталу всіх банків, що не набагато менше, ніж відносний обсяг резервів, сформований українськими фінустановами в кризовий 2009-й (майже 55%).

Тож не дивно, що міжнародні рейтингові агенції знижують рейтинги російських банків і погіршують свої прогнози стосовно їхнього майбутнього. Вони масово переводять їх разом із урядом та деякими підприємствами з інвестиційних рейтингів на спекулятивні (що, до речі, також матиме негативний вплив на можливості залучення кредитними корпораціями фінансового ресурсу). Крім того, наприклад, агенція Moody’s прогнозує, що в разі продовження теперішньої кризи збитки банківського сектору РФ 2015-го можуть сягнути 1 трлн руб., що значно гірше, ніж очікує Банк Росії (200–300 млрд руб. прибутку). Поки що це нереально велика цифра, але ж тенденції, які її визначатимуть, наростають.
У підсумку виходить, що практично всі аспекти сьогоднішньої російської кризи прямо чи опосередковано б’ють по банках, зокрема через недолугість економічної системи та хибність урядової політики. Достатньо законсервувати таку ситуацію на кілька кварталів – і масштабна системна фінансова криза проявиться на повну силу. І хоча самі урядовці та банкіри найбільше остерігаються відключення РФ від міжнародної системи міжбанківських переказів SWIFT, посилено готуючись до цього й запроваджуючи її внутрішній аналог, боятися треба не цього. Найбільша проблема – політична система, яка породжує неефективне господарство та помилкову економічну політику, внаслідок чого російські банки стають клоакою всіх державних негараздів. Через що удар по фінансовій системі може стати занадто важким для неї. Коли вона оговтається від нього й чи оговтається взагалі, лишається загадкою.