Життєва історія про сліпе кохання

Іде по вулиці жінка… – Як сонце! говорять чоловіки. А для когось бах! і сонячний удар,і зупиняється серце: це Вона!

Не кожна людина любить несподіванки, але доля завжди нам їх дарує. Коли маршрутка показала мені “хвіст” і я вкрай розгублена стояла на дорозі, раптом побачила, що в наш бік їде самоскид (саме перевозили цукрові буряки). Мені пощастило вдвічі більше: машина їхала саме через наше село. А ще водій був чудовим співрозмовником, тому я була дуже рада цьому знайомству.

Чоловік був схожий на Штірліца: таке ж розумне, інтелігентне обличчя, живі темні очі і доброзичливість з постійною усмішкою на обличчі. Назвався він Романом.



Я навіть звернула увагу на його руки: біленькі, чистенькі, з довгими пальцями, аж ніяк не шоферські.

Отож, я не втрималась і розговорилась з цим симпатичним чоловіком. Як з’ясувалось, не даремно, бо Роман дозволив мені написати оповідання, навіть не змінюючи імен. Роман мав вищу освіту, яку здобув в елітному військовому танковому училищі.

Те, що військовим мені не бути, зрозумів на третьому курсі, хоча мріяв бути пілотом, але туди був величезний конкурс і вимогливий добір Ще будучи курсантом, одружився… якось несподівано навіть. Був чудовий літній день. Ми, курсанти, в неділю ходили в місто в кінотеатр. Йдемо, милуємось красою дня і раптом я зупиняюсь вражений: назустріч йде Вона, очиська голубі, як небо, струнка, як берізка і коса!.. довга коса перекинута через плече. Хлопці ахнули: “Як сонце!”.

А мені перехопило подих і зупинилось серце, бо це був справжнісінький “сонячний удар”. Я покинув товаришів і пішов за нею, поки ми не дійшли до музичної школи.

Читайте також:  У Києві горить ліс: Дарницю затягнуло димом

Чарівна незнайомка щезла за дверима, а я чекав її, поки вона не вийшла. Пояснив їй, що закохався, що жити без неї не зможу і запропонував одружитися. Цілувались вже, мабуть, на сьомому побаченні, була моя Анюточка строгою і серйозною. Вона закінчила музичне училище, а я військове. Перевівся до Києва, де після тітки залишилась квартира. Там ми і оселились. Анюточка працювала викладачем музшколи, а я згодом знайшов роботу у фірмі, назавжди залишивши військову службу.

Кохали ми одне одного до безтями, за двадцять років подружнього життя я жодного разу її не зрадив й ні на кого не подивився, крім неї.

– Народилась у нас донька, потім синочок. Які ми були щасливі! Роман показує мені фотографії дітей і дружини. Й справді Богиня! І діти такі ж красиві.

– І що далі, Ви вже не разом? випалюю я.

– Не разом, відповідає сумно. Як бачите, я змінив роботу і місце проживання. А все почалось досить незвично. Одного вечора моя Анюточка промовила: “Романе, я закохалася дуже сильно. Він працює робітником на складі продуктів, старший на десять років. Не можу без нього. Зустрілись ми в магазині випадково”.

Я була вкрай здивована, а Роман продовжував:

– Я ходив, як у сні, не міг їсти, спати, запитував, чого вона ще потребує, адже всього було вдосталь одягнутись, відпочивали їздили. Одного разу дружина поїхала сама, а сусід наш розповів, що бачив її коло моря з тим чоловіком.

Коли приїхала, поставила мені умови:

– Змінювати нічого не будемо, жити будемо разом дітям батько потрібний. А до нього я буду ходити двічі на тиждень. Тобі вітання і попередження: якщо мене не будеш відпускати, він “розбереться” з тобою, адже за життя побував в багатьох “гарячих” місцях. І додала: “Хочу романтики, музики, веселощів, щастя, а ти завжди на роботі. Він романтик!”

Читайте також:  “Це десятки і сотні тисяч гривень”: Гройсман повідомив про штрафи, які чекають українців за неофіційне працевлаштування

Що я міг сказати? Не витримав, переїхав на братову хату в передмістя. Щомісяця справно віддавав дітям і дружині гроші.

Одного разу телефонує донька: “Таточку, приїдь терміново, з мамою біда”. Побіг, поїхав, полетів на крилах. Приходжу в квартиру, вона лежить побита, вся у синцяc. Донька пояснила, що вітчим б’є маму постійно, вже живoго місця на ній нема.

На той час я вже придбав автомобіль, тож відвіз її у лікарню, виходив і забрав до дітей. Анюта плакала, просила вибачити її й повернутись. Повернувся, бо на розлучення, на щастя, не подавали. Пробачив усе, бо кохав, кохав до безтями. Знову жили разом, донька вже студенткою стала, син школу закінчував. Але щастя знову від мене втекло.

Якось нещодавно сиджу, дивлюсь телевізор, дружина прийшла, покликала мене і сина вечеряти. Син наївся і побіг до телевізора. А дружина стоїть позад мене і каже: “А можна я піду до Свєтки?”. “Іди, кажу, трохи розвієшся”.

Отож пішла, а прийшла вранці. Виявилось, що познайомилась з мужчиною, Ігорем звати, грає на гітарі, співає, вірші пише… Творча людина, як і вона. Вони з ним “на одній хвилі”. Отак. Тепер вона двічі на тиждень їздить до Свєтки, а приходить вранці. Не можу я вже розлучитись з нею…

А я подумала, що за людина цей Роман, все прощає, а чи варто? Коли тебе обдурюють, дивлячись в очі. Як може бути таким безхребетним чоловік, який “гребе гроші лопатою” і несе додому, для дружини і дітей. А в Романа одні слова: потрібно прощати і кохати, кохання лікує і людина стає іншою.

Олена ЮЗВЯК. с. Залижня.


Джерело.