“Просила молитися за Андрія, а син уже був мертвий” – мати загиблого медика
Мати загиблого на Сході України Андрія Аболмасова не може отримати пенсію з-за втрати сина, на яку має право.
Про це 71-річна Тамара Степанівна Аболмасова розповіла під час розмови з кореспондентом Gazeta.ua.
“Андрій виріс у патріотичній сім’ї. Моя мама пережила Голодомор. На її очах застрелили старшого брата за жменьку колосків, які узяв на колгоспному полі. Під час війни маму молодою забрали в Германію. Гнали босою й пішки. Потім у неї ноги на старість боліли дуже. Вона працювала на господарів на молочній фермі. Її хотіли удочерити аби залишилася там і вийшла заміж. Але мама не погодилась, бо дуже скучала за сестрою. Ми з чоловіком об’їздили весь Далекий Схід. Жили у Чехословаччині, Литві. Там і незалежність зустріли. У 1993 році вмовила чоловіка повернутися до Києва. Для того відмовилася від литовського громадянства.
Сам Андрій із першого дня на Майдані був. Помаранчеву Революцію зустрів прохолодно. А тут по телевізору побачив, як студентів побили й каже: “Я піду, там медики потрібні”. У Будинку Профсоюзів із колишньої їдальні зробив операційну.
Усі його друзі по Майдану опинилися на фронті, а його не взяли із-за Жанни (дружина Андрія Аболмасова Жанна бореться з лейкемією– Gazeta.ua). Коли дізнався, дуже розізлився. Через кілька днів йому подзвонили й сказали їхати, бо медиків не вистачало. Мені нічого не сказав. Про все дізналася, коли він уперше приїхав у відпустку. Я глянула – а він вид диму почорнів і голова сива. Тоді все без слів зрозуміла.
Він мені дзвонив або писав на телефон: “Мамусенько, я живий”. Перед тим як його не стало, не могла спати усю ніч. Прокидалася від того, що ніби дзвонить телефон. Брала слухавку, а там тиша. Сина вбили 17 серпня, а я дізналася 19, на Спаса. Перед тим зі мною у церкві ціла істерика була. Зі сльозами просила священика молитися за мого сина, а він уже мертвий був. Коли сказали чоловікові, уперше за 47 років побачила як він плаче.
Військову пенсію за втрату сина я отримати не можу. Хотіла оформити, але чиновники сказали: “Ми оформимо Вам пенсію. Гроші вирахуємо з пенсії, яку отримує ваша онука”. Мені стало погано. Кажу: Що ж це я за бабуся, коли гроші у рідної внучки заберу?! Мені від держави нічого не треба. Хочу тільки вивести в люди Богданку. Це мій обов’язок перед Андрієм”.
Андрій Аболмасов (позивний “Док”) загинув 17 серпня 2014 року поблизу селища Хрящувате на окупованій Луганщині. Собою закрив 4-х бойових побратимів. Розривом 120 міни йому відірвало обидві ноги. Помер від втрати крові. У добровольця залишилися батьки, хвора дружина та 15-річна дочка Богдана.
Шукайте деталі в групі Facebook
