Географія потенційних зрадників. Хто перший продасть Євросоюз Путіну

Як маленькі “друзі Путіна” в Європі можуть нашкодити Євросоюзу

im578x383-druzi_Putina

Пройшовши період ненависті до радянських військ і ейфорії свободи після падіння “Берлінського муру” деякі європейські країни вже після кризи 2008 року почали замислюватися, що дружба з Путіним не така вже й погана.

Економічно неефективний СРСР витрачав мільйони на придбання лояльності ще більш неефективних дружніх соцкраїн. І зараз, схоже, вони згадали, що і не так погано бути “собакою Павлова” – без особливих зусиль отримуєш подачки. Головне бути лояльним.

В постсоціалістичних країнах ДНК патерналізму нікуди і не зникали, просто ситий період в економіці змусив тимчасово їх підлаштуватися під європейський лібералізм.

Коли без особливих зусиль добробут і так зростав, всім хотілось “європейських цінностей”. Проте, коли настали часи “затягти паски”, деякі країни почали шукати підтримку вождя, царя чи ще когось.

Звичайно, зараз економічно ослабла Росія не може напряму роздавати всім гроші (хіба що копійки Білорусі). Проте, як завжди, активно використовує енергетичну зброю. Дає мільярди на атомну залежність від себе для Угорщини.



Намагається оточити різними газовими “потоками” (“Південний”, “Турецький”) країни, які залежать від газу і чимало заробляють на транзиті.

З одного боку, економічна логіка в підігріванні енергетичній грі Путіна є. Мовляв, нам пропонують вигідні умови, чому ми повинні відмовлятися. Але з іншого, вони створюють в ЄС внутрішній енергетичний сепаратизм. Поки ЄС розробляє нову енергетичну стратегію і нарешті активно відходить від російської залежності, деякі країни цьому тільки заважають.

Другий метод, який використовує Росія для свого впливу це те, що в неї виходить найкраще – пропаганда. Купуючи дрібних, але дуже галасливих політиків, журналістів та псевдоактивістів Путін створює шумову ілюзію підтримки своєї політики в деяких країнах ЄС.

Вирішили проаналізувати європейські країни, які несуть потенційну загрози для стабільності ЄС. Для аналізу бралися тільки країни – де “дружба” керівництва з Володимиром Путіним досить очевидна. Звичайно є чимало маленьких і не зовсім партій, які починають все більше нарощувати свій вплив в європейських стовпах (читай Франція – Жан-Марі Ле Пен).

Угорщина. Атомний Орбан

Віктор Орбан та Володимир Путін

Росія і Угорщина узгодили кредит в 10 млрд євро, які Путін дає на розширення єдиної атомної електростанції в країні “Пакш”. Її будували ще радянські спеціалісти. Саме ця станція забезпечує 40% електроенергії в країні. Але ще в більшу залежність, ніж цей кредит Угорщину заганяє те, що станція побудована під ядерне паливо російського виробництво. Тобто про різноманітність його вибору, якщо відносини з Росією загостряться, говорити не доведеться.

Спочатку Угорщина хотіла виставити на тендер проект розширення станції, але як тільки дізналися про інтерес “Росатому”, ця ідея відпала. Звичайно, ЄС спокійно цю угоду не пропускав. Але йому вдалось тільки скоротити термін дії контракту на постачання ядерного палива з Росії з 20 до 10 років.

Більшість експертів в цій угоді чітко проглядають те, що Путін купує лояльність одного з урядів Євросоюзу. Відтоді як атомна угода була погоджена, угорський прем’єр, Віктор Орбан, став просто чи не найкращим другом Кремля. Поїздки до Росії, прийоми Путіна в Будапешті, інтерв’ю пропагандистським каналам, фрази накшталт “водячи санкції проти Росії, Європа стріляє собі в ногу”, активна підтримка будівництва газопроводу в обхід України. І взагалі угорські урядовці вже іменували угоду по “Пакш” “угодою століття”.

Читайте також:  Лідер ІДІЛ пригрозив атаками Росії і США

Що цікаво, Орбан увірвався в публічну політику в 1989 році саме з вимогою вивести радянські війська з Угорщини. Проте після обрання прем’єром в 2010 році він поїхав до Путіна на економічні переговори і домовлятися по “Пакшу”.

Проте Обрана не можна назвати стовідсотковим союзником Кремля. Прагматичний популіст, він, просто побачив короткострокову перспективу, яка вигідна для Угорщини і перш за все для його рейтингу всередині країни.

Не звертаючи увагу на системний розвиток економіки, Віктор Орбан годував публіку популістичними діями – обклав новими податками банки, телекомунікаційні компанії і рітейлу. Щоб було поменше шуму навіть вводив обмеження свободи ЗМІ. А останній хіт прем’єра – спроба обкласти податками інтернет взагалі вивела на вулиці Угорщини сотні тисяч чоловік.

Але ціна дружби Орбана з Путіним почала зростати через війну в Україні. І ЄС все пильніше придивляється до угорського прем’єра.

Проте угорська проблема криється далеко не в Орбані, а в тому, що така популістська поведінка має підтримку в Угорщині. І ця посткризова тенденція, яка клонує тисячами євроскептиків, стає все більш небезпечною для цілісності ЄС.

Греція. Ледачий популізм

Новий прем’єр Греції Алексіс Ципрас та Володимир Путін

Грецька економіка виявилась найбільшим страждальцем від кризи 2008. Заполонені ефіри постійними масовими протестами. Новини про те, що МВФ або ЄС дає черговий транш для Греції, а вона так і не навчилась економити. Весь цей галас бідності Греції створив образ країни з ключовою фразою “греки ліниві”. Правдивість цієї тези залишимо для ґрунтовного економічного дослідження, але те, що країна “одружилась” з популізмом – правда.

Нещодавні парламентські вибори в країні виграла ліворадикальна коаліція СІРІЗА на чолі з Алексісом Ципрасом. Коаліція – класичні популісти. Їх обіцянки народу побудовані на відмові від тотальної економії та зменшенні кредитних зобов’язань перед МВФ та іншими донорами (які країна сама і просила). А через кілька годин після прийняття присяги новий прем’єр-міністр Алексіс Ципрас поспішив на зустріч з послом Росії в Афінах.

СІРІЗА вибрала антизахідний курс і схоже після висмоктування кредитів з МВФ та інших буде проситися на таку ж роль до Росії.

Представники грецького уряду вже поїхали в Кремль випрошувати допомогу. По-перше, Греція спробує позичити 3 млрд євро. По-друге, просить знижку на газ. По-третє, буде просити зняти для них продуктове ембарго. Ну і в якості бонусу греки запропонували Росії, яка, до речі, знаходиться під санкціями, брати участь у конкурсі на розвідку родовищ нафти і газу в Іонічному морі і на Криті.

Ну, і, звичайно, Греція висловила “зацікавленість”, щоб газопровід “Турецький потік” тягнули і по її території. В останньому греки досить активно зацікавлені. За проектом “Турецький потік”, який будують, щоб обійти Україну, з’єднується з Європою на грецькому кордоні. Тобто країна може стати транзитером і заробляти на цьому гроші. Щоправда, Росія за новими умовами хоче, щоб з кордону Європа газ забирала сама. А для цього потрібно будувати інфраструктуру. ЄС це не потрібно, а в Греції на це немає грошей.

Читайте також:  «Немає такої країни!», - Жириновський погрожує розстрілювати українців. ВІДЕО

Звичайно, новий уряд країни може для свого електорату бавитись в антизахідних, народних героїв, але, по-перше, мотивація Росії купувати Грецію досить слабка, а, по-друге, гроші в Путіна теж зникають, як пісок з рук.

А от ЄС все активніше почав реагувати на такі забавки. І вже все частіше говорять про підрахунки, що вихід Греції з Єврозони ЄС нормально переживе.

Тому переживати слід більше Греції, яка може залишитись тільки з популістськими обіцянками на руках, бідним населенням і без жодного плану як це змінити.

Болгарія. Поховані мрії про “Південний потік”

Володимир Путін, прем’ер-міністр Болгарії Бойко Борисов і собака, яку він подарував російському президенту

Постсоціалістична Болгарія майже з самого початку була одним з головних захисників будівництва російського газопроводу “Південний потік”. Це і не дивно, адже він повинен був проходити територією Болгарії, зробивши її транзитером. А це – додаткові гроші і газ під боком. Саме Болгарію використовували як плацдарм для піару проекту, постійно публікуючи фото символічної частини труби майбутнього газопроводу.

І навіть коли ЄС остаточно дав зрозуміти, що в найближчий час проекту зелене світло ніхто не дасть, урядовці Болгарії за інерцією продовжували виступати за проект. Пізніше “Південний потік” закрила і сама Росія, щоправда, оголосивши про будівництво “Турецького потоку”.

Болгарія майже одразу підхопила і ідею нового “Турецького потоку” і заявила про “зацікавленість”.

“Болгарія принципово зацікавлена, підкреслив болгарський віце-прем’єр, у збереженні статусу одержувача російського газу і його транзитера в інші країни ЄС”, – заявляв віце-прем’єр Болгарії Івайло Калфін.

Щоправда, “Турецький потік”, який Росія хоче добудувати тільки до грецького кордону потенційно планується продовжити в Європу через Грецію, Македонію, Сербію та Угорщину. І якщо Болгарія і зможе вписатися в новий проект, то тільки як окрема гілка, яке видається досить тупиковою. Тим паче лобіює (і то тільки на словах) продовження ще не існуючого газопроводу в Європу угорський прем’єр Віткор Орбан, що в практичному плані рівно нічого не означає.

Отже, обірваний разом з закриттям “Південного потоку” порив Болгарії стати хоч якимось енергетичним гравцем схоже зменшує її внутрішній негативний вплив на ЄС. Болгарія – одна з найбідніших економік Євросоюзу, яка пробула в ньому всього 8 років. І її спроба самостійно приймати геополітичні рішення, пов’язані з російською дружбою не виглядають суттєвими.

Словаччина. Дайте транзит

Прем’єр-міністр Словаччини Роберт Фіцо та Володимир Путін

Словаччина, наступна після України важлива ланка транзитного газового коридору з Росії в ЄС.Транзит російського газу для цієї маленької країни приносить досить суттєві кошти. Варто тільки згадати умовляння України дозволити реверс зі Словаччини. Урядовці країни були ніби і не проти і Євросоюз наполегливо попросив, але страх перед тим, що Росія скоротить газові постачання досить довго заважав налагодженню реверсу.

Проте зараз Словаччина має ще одну загрозу своєму транзитному раю – новий російський проект газопроводу “Турецький потік”. Цей проект досить сумнівний, бо ним Росія хоче змусити Європу самостійно забирати газ з турецько-грецького кордону, будуючи за власні кошти інфраструктуру. Проте, якщо все-таки уявити, що Путін нарешті реалізує свою мрію обійти газовими трубами Україну, то наступною жертвою стане саме Словаччина.

Читайте також:  Як Україна може завдати Росії дуже болісного удару: коментар політолога

Тому навіть потенційна внутрішня загроза для ЄС від Словаччини пропорційно зменшується зі зменшенням газової залежності Європи від Росії. Чим перша активно і займається. Та і маленька словацька економіка зможе ефективно проіснувати тільки тоді, коли буде інтегрована до ЄС.

Сербія. “Кафе Путін”

Так зустрічають Путіна в Сербії

Хоч Сербія тільки офіційний кандидат в члени Євросоюзу, проте вона вже створює потенційні загрози союзу. Ця країна з імперіалістичним норовом така собі зменшена копія Росії. Путіна тут люблять і в очах сербів чи не напівбожественний персонаж. А його приїзди в країну викликають вибух захоплення.

Чого тільки вартує те, що в минулому році під час візиту Путіна в Сербію день визволення Белграду перенесли на чотири дні раніше історичної дати. Ну і згадаємо, що нещодавно в сербському містечку Новий сад відкрили кафе “Путін”, а керівництво футбольного клубу “Новий Сад” звернулося із пропозицією до керівництва “Луганської народної республіки” провести футбольний матч.

Але якщо відкинути незрозумілу фанатичну любов можна чітко побачити економічну залежність. Російському “Лукойлу” належить 79,5% акцій підприємства “Беопетрол”, якій належить велика мережа заправок в Сербії та інших балканських країнах. А російській державній “Газпром нафта” належить 56% підприємства “Нафтова індустрія Сербії” (НІС), в яку входить мережа АЗС і два НПЗ на території країни. Також “Газпрому” належить 51% підземного газосховища “Банатський Двір” 450 млн кубів газу. І це тільки великі проекти.

Звичайно, Сербія також була адептом будівництва “Південного потоку”, а тепер стала адептом “Турецького потоку”. Інтерес досить простий – перший проект повинен був проходити її територією, а друг також мріють скерувати через Сербію.

Сербія найбільш відкрито залежна від Росії. Причому зближення це відбулося не в останні роки. Тому ЄС слід більш детально обдумати потрібність такого друга Путіна в серці свого союзу.

Туреччина. Це просто бізнес

Президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган та Володимир Путін

Туреччина, звісно, не є членом Євросоюзу, і географічно не зовсім інтегрована в Європу, проте певна загроза від неї є. Ця країна – класичний торговельний партнер. І якщо немає релігіозних суперечностей, то ділові стосунки вона готова будувати будь з ким.

Досить показово, що, незважаючи на певну підтримку Україну, вона продовжує укріплювати і нарощувати партнерство з Росією. Тут все дуже просто – Росія дає газ і пропонує знижку, хоче будувати газопровід, на російських продуктових антисанкціях можна чимало заробити та і туристичний потік з Росії дає чималі прибутки.

Тому активізація партнерства Туреччини і Росії, плюс активізація проросійських настроїв в країнах друзів Путіна можуть дати синергетичний ефект і підкосити Євросоюз. І при цьому Туреччина не зробить цього навмисне, бо це просто бізнес. До того ж, покращення торговельних відносин з усіма покращує економіку Туреччини, а це покращує рейтинги Ердогана, який, схоже, хоче стати “всім” в країні.

Отже, окремо, самі по собі ці країни не несуть великої загрози Євросоюзу. Проте, чим більше в ЄС таких “маленьких любителів Путіна”, тим сильніше стає їх вплив.

джерело http://espreso.tv/article/2015/04/02/heohrafiya_potenciynykh_zradnykiv_khto_pershyy_hotovyy_prodaty_putinu_yevrosoyuz