«Мамочко, сфотографуй мене, нехай татко подивиться, яка я була принцеса». А через дві години його не стало..

Він знав, що загине. Якийсь мольфар у горах колись навіщував хлопцеві, що його серце битиметься лише до третього десятка.

Петро Безпалько чомусь повірив старому. Але дідок помилився на кілька років. Боєць змалку мріяв про військову форму, гідно пройшов бої у Косово, де мало не втратив ногу. Однак на 34-му році життя поліг у зоні АТО разом із легендарним генералом Кульчицьким.

«Сину мій, сину… За яку провину ти, мій сину, лежиш у цій домовині?» – «Лежу я, матусю, у цій домовині, щоб краще жилося всій Україні. Прости мені, матусю, за чорну хустину…»

Амбітний воїн

Петро Безпалько народився на Городенківщині.



Через деякий час родина переїхала до Івано-Франківська. У 1998 році закінчив загальноосвітню школу-інтернат №1. Навіть посів перше місце у змаганнях з бальних танців, виборовши як приз путівку до міжнародного дитячого центру «Артек». Після закінчення 11-го класу вступив до Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника на юридичний факультет.

Строкову військову службу проходив у Києві у Внутрішніх військах МВС України, на посадах стрільця та командира відділення. Потім півроку працював в охоронному підприємстві. З 2001 року проходив службу в органах внутрішніх справ. Закінчив Чернівецьке училище професійної підготовки працівників міліції. Проходив службу на посаді міліціонера окремої роти міліції швидкого реагування «Беркут» УМВС України в Івано-Франківській області.

З квітня 2004 року по травень 2005 року – патрульний Спеціального миротворчого підрозділу МВС України у складі міжнародних поліцейських сил Місії ООН у справах Автономного краю Косово. Під час виконання службових обов’язків у Косово отримав тяжку травму, внаслідок якої йому навіть мали ампутувати ногу. На щастя, в Києві вдало зробили операцію, і все обійшлося. Нагороджений медаллю ООН «На службі миру».

Читайте також:  Прикарпатські солдати авіації нацгвардії зустрілися з воскреслим Ісусом

2006 року вступив до Київського національного університету внутрішніх справ, з 2010 року – Національна академія внутрішніх справ. Продовжив службу в роті міліції особливого призначення «Беркут» УМВС України в Івано-Франківській області: на посаді інспектора групи бойової та спеціальної підготовки, а потім – як заступник командира взводу.

З квітня 2014-го брав участь в антитерористичній операції на сході. Колишні «беркутівці» несли службу на блокпостах навколо захопленого російськими терористами Слов’янська, де також служили добровольці новосформованих резервних батальйонів Національної гвардії України.

29 травня 2014 року Петро Безпалько разом з іншими бійцями івано-франківської спецроти міліції мав повертатись із зони АТО на відпочинок. Близько 12.30 гелікоптер Мі-8МТ (борт «16») Національної гвардії України, на борту якого перебували прикарпатські правоохоронці, після злету з майданчика на горі Карачун був обстріляний з лісосмуги та підбитий терористами. Під час його падіння вибухнули паливні баки. В результаті загинуло 12 чоловік: шість військовослужбовців Національної гвардії, серед яких двоє членів екіпажу і генерал-майор Сергій Кульчицький, та шість представників спецпідрозділу МВС України з Прикарпаття, серед яких і Петро Безпалько.

У 33-літнього загиблого залишилися мати, брат, дружина і на той момент 9-річний син від першого шлюбу, а також 6-літня донечка і 2-річний син – від другого.

Бійця поховали на території Меморіального скверу Івано-Франківська. 20 червня 2014 року за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету і територіальної цілісності України, вірність військовій присязі та незламність духу нагороджений орденом «За мужність» I ступеня (посмертно).

Як за стіною

Колишній керівник «Беркуту» в Івано-Франківську Олександр Нідзельський пригадує, що Безпалько був доброю людиною, але задиристим, однак у хорошому розумінні цього слова. І часто говорив руба те, що думав.

Читайте також:  Прикарпатця призначили головою Київської ОДА

Перша дружина загиблого бійця Ілона розповідає, що їхній син Ромчик, як дві краплі води, схожий зі своїм татом, теж має чудовий характер, хорошу пам’ять, неперевершене почуття гумору, добре вчиться, особливо успішний у математиці, а ще обожнює бокс і футбол. Ніколи не сидить на одному місці.

Рідний брат загиблого бійця Сергій каже, що Петро був дуже компанійським і харизматичним, мав справжній талант моментально заводити знайомства.

«Він був… справжній, – каже дружина Наталя Безпалько. – Якийсь не такий, як усі. Я з ним була, як за стіною. Знала, що він вирішить усі проблеми, усе зможе, усе порадить – людина-скала. Мав сталеву силу волі. Наприклад, сказав, що наступного дня кине курити – більше жодного разу до рук цигарку не брав».

Дружина з дітьми


Джерело.