Будинки-привиди Івано-Франківська: будинок повітового староства. ФОТО

Кожне місто має свої легенди та історії. Івано-Франківськ тут не став винятком. У циклі матеріалів WestNews: “Будинки-привиди”, ми продовжуємо знайомити Вас із будівлями, у яких ще не так давно вирувало життя і які тепер стоять закинуті, напівзруйновані та моторошні.

Сьогодні мова під про будинок №14, що по вулиці Мельничука, розташований у самісінькому центрі міста і одним боком прилягає до Обласної філармонії, а другим – до колишнього Західноукраїнського економіко-правничого університету, поруч з «Білим будинком».

Ця будівля вже давно занедбана та порожня (мова йде про праве крило), але вона має історичну цінність для міста, адже є пам’яткою архітектури місцевого значення.

У виданні «200 вулиць Івано-Франківська» Михайла Головатого йдеться про те, що домовласник Й. Гендліх в 1843 році спорудив двоповерхову орнаментовану кам’яницю палацового вигляду. Власники використовували будинок, як прибутковий, здавали його в оренду державі. В середині ХІХ століття тут почергово містилися шляхетський суд, фінансова дирекція, окружний цивільний суд, а з 1911 року – орган державного управління  повіті – повітове староство.

В часи ЗУНР тут повітовим комісаром працював Лев Бачинський – визначний політичний діяч, перед тим депутат австрійського парламенту, лідер радикальної партії, віце-президент ЗУНР.

Коли повернулися поляки, будинок знову використовувався під староство, а від 1934 року став житловим. У радянські часи використовувався як шкільний, а згодом – занепав. Із 1996 року там містився економіко-правничий інститут, який наприкінці 2003-го перереєстрований на Західноукраїнський економіко-правничий університет.

Натомість, праве крило будинку (зі сторони вулиці Крушельницької) виглядає просто катастрофічно. Зруйнований фасад, пошкоджений фундамент будівлі, всередині все прогнило. І наче для того, що приспати пильне око мешканців, поставили синій паркан, за яким, так само суцільний бруд та безлад…

Словом, все йде до того, що 170-річна кам’яниця, яка, між іншим, одна з небагатьох пережила страшну станіславську пожежу 1868 року, рано чи пізно відійде у небуття. І не виключно, що на її місці вже заплановане зведення чергової новобудову. Проте чи пробачать нам нащадки таку байдужість?

Шукайте деталі в групі Facebook