ВЕЛИКА ЩЕДРІСТЬ МАЛЕНЬКИХ ДІТЕЙ: ВОЛОНТЕРИ ПРИКАРПАТТЯ
Сьогодні, 5 грудня, у всьому світі відзначають День волонтера.
Волонтерство є однією з форм благодійності і однією з підвалин громадянського суспільства. За деякими оцінками, кожного року в світі у волонтерській діяльності беруть участь понад 100 млн. осіб.
В Україні існує давня традиція суспільної праці, взаємодопомоги, піклування про ближнього. Осіб, які присвятили себе цій благородній справі, здавна називали громадськими діячами, альтруїстами, доброчинцями, добровольцями тощо, а з кінця XX століття – волонтерами.
Найбільше волонтерів налічується при Центрах соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, при різних громадських об’єднаннях. Як не дивно, найчисельнішою групою волонтерів є школярі та студенти.
Однією із них є 14 – річна школярка із Долини, навчається у 8 класі міської школи. Ось уже другий рік поспіль Оля активно займається волонтерською діяльністю – збирає гуманітарну допомогу для учасників АТО на Сході Україні. Дівчина переконана, що допомагати захисникам рідної держави – одне з головних завдань молодого покоління на сьогодні. Її життєве кредо – не здаватися – звучить дещо незвично як для такого юного віку. Але під час розмови з Олею бачимо, що в цьому дитячому серці криється безмежна щедрість та зовсім недитяча мудрість і відвага.
– Олю, знаємо, що минулого року ти активно займалася волонтерською діяльністю. Що штовхнуло тебе на такі доброчинні справи?
– Одного разу у районній газеті я прочитала оголошення, що у нашому місті триває збір продуктів та теплих речей для бійців АТО. Мої батьки долучилися до цієї справи – приготували необхідні харчі та одяг, які наступного дня привезли на пункт збору. Я вирішила перейняти їх ініціативу і запропонувала цю ідею у своєму класі. Я дуже втішилась, коли більшість моїх однокласників одразу ж підтримали мене, а їх батьки посприяли нам у втіленні наших задумів. Уже через тиждень на шкільному подвір’ї ми зібрали добрий десяток пакунків з їжею, одягом, ліками, дехто приносив навіть солодощі. Я щиро раділа, що вся школа мене підтримала і разом ми змогли допомогти учасникам АТО.
– Як вчителі відреагували на такі дії?
– Наш клас став прикладом для всієї школи. Учні старших класів також допомагали нам збирати речі, а наймолодші школярі малювали малюнки, складали віршики, котрі ми потім клеїли на посилки. Звісно, що вчителі раділи таким вчинкам. Тим паче, що всі дивляться новини і знають, як зараз нашим захисникам не вистачає підтримки.
– Олю, тобі всього 14 років, а ти вже розумієш, якою ціною нашій державі дається свобода та незалежність.
– Сьогодні важко цього не розуміти, чи уникати. Всюди – в газетах, на телебаченні, на вулиці, та навіть у школі – ми чуємо страшне слово –війна. Нам часто вчителі говорять на «виховних годинах» про події на Сході, але найчастіше ми не усвідомлюємо всієї сутності тих речей, що там відбуваються. Є речі, які нам, школярам, виправити не під силу, тому я мрію, щоб кожен із нас зробив те, на що йому не забракне сил. Вдома, будучи в теплі, у затишку я хочу, щоб кожен учасник АТО мав змогу відчути теплоту родинного вогнища.
– Чи продовжуватимеш свою волонтерську діяльність і надалі?
– Ось уже другий рік поспіль я організовую у школі збір гуманітарної допомоги. Але я молюся, щоб врешті-решт це закінчилося. Я хочу, щоб у нашій державі настав мир. Звісно, цього року ми продовжуємо збирати необхідні речі. І я знову надіюся, що це – востаннє…
Шукайте деталі в групі Facebook
