ВЕЛИКА ЩЕДРІСТЬ МАЛЕНЬКИХ ДІТЕЙ: ВОЛОНТЕРИ ПРИКАРПАТТЯ

Сьогодні, 5 грудня, у всьому світі відзначають День волонтера.

Волонтерство є однією з форм благодійності і однією з підвалин громадянського суспільства. За деякими оцінками, кожного року в світі у волонтерській діяльності беруть участь понад 100 млн. осіб.

В Україні існує давня традиція суспільної праці, взаємодопомоги, піклування про ближнього. Осіб, які присвятили себе цій благородній справі, здавна називали громадськими діячами, альтруїстами, доброчинцями, добровольцями тощо, а з кінця XX століття –  волонтерами.

Найбільше волонтерів налічується при Центрах соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, при різних громадських об’єднаннях. Як не дивно, найчисельнішою групою волонтерів є школярі та студенти.

Однією із них є 14 – річна школярка із Долини, навчається у 8 класі міської школи.  Ось уже другий рік поспіль Оля активно займається  волонтерською діяльністю – збирає гуманітарну допомогу для учасників АТО на Сході Україні. Дівчина переконана, що допомагати захисникам рідної держави – одне з головних завдань молодого покоління на сьогодні.



Її життєве кредо – не здаватися – звучить дещо незвично як для такого юного віку. Але під час розмови з Олею бачимо, що в цьому дитячому серці криється безмежна щедрість та зовсім недитяча мудрість і відвага.

 

– Олю, знаємо, що минулого року ти активно займалася волонтерською діяльністю. Що штовхнуло тебе на  такі доброчинні справи?

– Одного разу у районній газеті я прочитала оголошення, що у нашому місті триває збір продуктів та теплих речей для бійців АТО. Мої батьки долучилися до цієї справи – приготували  необхідні харчі та одяг, які наступного дня привезли на пункт збору.  Я вирішила перейняти їх ініціативу і запропонувала цю ідею  у своєму класі. Я дуже втішилась, коли більшість моїх однокласників одразу ж  підтримали мене, а їх батьки посприяли нам у втіленні наших задумів. Уже через тиждень на шкільному подвір’ї  ми зібрали добрий десяток пакунків з їжею, одягом, ліками, дехто приносив навіть солодощі. Я щиро раділа, що вся школа мене підтримала і разом ми змогли допомогти учасникам АТО.

Читайте також:  В Івано-Франківську покажуть оперу жахів

– Як вчителі відреагували на такі дії?

– Наш клас став прикладом для всієї школи.  Учні старших класів також допомагали нам збирати речі, а наймолодші школярі малювали малюнки, складали віршики, котрі ми потім клеїли на посилки. Звісно, що вчителі раділи таким вчинкам. Тим паче, що всі дивляться новини і знають, як зараз нашим захисникам не вистачає підтримки.

– Олю, тобі всього 14 років, а ти вже розумієш, якою ціною нашій державі дається свобода та незалежність.

– Сьогодні важко цього не розуміти, чи уникати. Всюди – в газетах, на телебаченні, на вулиці, та навіть у школі – ми чуємо страшне слово –війна.  Нам часто вчителі говорять на «виховних годинах» про події на Сході, але найчастіше ми не усвідомлюємо всієї сутності тих речей, що там відбуваються. Є речі, які нам, школярам, виправити не під силу, тому я мрію, щоб кожен із нас зробив те, на що йому не забракне сил.  Вдома, будучи в теплі, у затишку я хочу, щоб кожен учасник АТО мав змогу  відчути теплоту  родинного  вогнища.

– Чи продовжуватимеш свою волонтерську діяльність  і надалі?

– Ось уже другий рік поспіль я організовую у школі збір гуманітарної допомоги. Але я молюся, щоб врешті-решт це закінчилося.  Я хочу,  щоб у нашій державі настав мир. Звісно, цього року ми продовжуємо  збирати необхідні речі. І я знову надіюся, що це – востаннє…