«Ліпше б тебе в АТО взяли! Не велика втрата була б, якби загинув!- Невістці моїй злe, сама бiду накликала

«Аби не впасти самому»

Поїзд «Тернопіль-Іване-Пусте» запізнювався, а дощ, ніби навмисне, ніяк не вщухав, холодний вітер діймав до кісток. Тож коли потяг нарешті прибув, на пероні зчинився гамір і штовханина. Кожен хотів чимшвидше утекти від дощу, потрапити у затишний вагон, відпочити в дорозі.

Мій погляд упав на худеньку літню жінку з важкою сумкою, що сумно стояла осторонь заглиблена у власні думки.

– Вам допомогти? – спитала я, кивнувши на сумку. Жінка не відповіла. Та щойно я ступила на підніжку потяга, як почула за спиною: «Потягніть сумку, будь-ласка». У вагоні ми сіли поруч.



Незнайомка дістала хусточку, витерла мокре обличчя. «Добре, що дощ. Ніхто й не помітив, що плачу», – мовила сумно і сльози знову покотилися з очей.

«Можливо, чимось можу вам допомогти?» – спитала я обережно.

«Чим?» – чи то мене, а чи себе запитала моя співрозмовниця, і, важко зітхнувши, додала: «Невістці моїй злe. Нещaсний випaдок. Та найстрашніше те, що сама бiду накликала».

Якийсь час ми мовчали. Врешті, пані Єва, так звали жінку, вихлюпнула мені свій біль, свою тугу.

Вона завжди мріяла про велику, дружну сім’ю, але доля розпорядилася інакше: коли єдиному синові – Володі виповнилося п’ять років, від вaжкої нeедуги пoмер її чоловік Андрій.

Виховувати сина одинокій жінці було дуже важко. Працювала на бавовняному комбінаті, шила вдома на замовлення. Згодом поїхала на заробітки в Іспанію, зоставивши сина на матір.

Минали роки/ Єва купила квартиру у Тернополі, облаштувала по сучасному. Закордон більше не збиралася – підводило здоров’я. І Володя заявив, що хоче одружитися. Свататись поїхали на Борщівщину. Обидві родини дійшли згоди відзначати весілля в одному з тернопільських ресторанів. Сина у зяті вона, звісно, не пустила. Бо яка в глухому селі перспектива? Свати не надто й пручалися. Вони навіть раділи, що їх донька у місті житиме. Усі сусіди будуть заздрити.

Читайте також:  Відомий шоумен з Галичини Сергій Притула розповів про свою поїздку на фронт (фото)

Пані Єва підшукала дітям хорошу роботу у престижній фірмі. Щиро тішилася, що Господь послав їй добру невістку – красуню і розумницю! Тож намагалася всіляко догоджати молодятам. З самісінького ранку варила, смажила аби чимось смачненьким дітей пригостити. Володя не раз зауважував, щоб мати до кухні Олю долучала: «У вас спина болить і сeрце хвoре». Єва усе заперечувала, мовляв, їй приємно старатися для них.

Наближався її день народження. Не вірилося, що їй уже – шістдесят! Звідки взялася така цифра? Ні ласки, ні підтримки в житті не зазнала. Після смeрті чоловіка траплялися їй женихи. І тут, удома, і там, у далекій Іспанії. Але вона вирішила жити для сина. «Стара я. Син уже на побачення бігає», – жартувала.

Якось підслухала розмову Володі з Олею. Син запропонував на ювілей матері подарувати щось оригінальне.

«Оригінальне? Ти мене розсмішив, Володю! Вдяганок у неї вистачає – до смeрті носитиме те, що з Іспанії привезла. Косметика теж їй не потрібна – стара уже. Купимо на вечір доброго вина, цукерок, фруктів. Тож – і самі посмакуємо, і подарунок буде», – заливалася сміхом Ольга.

Щось пекyче різонуло Єву зсередини. Невже чує ці слова від коханої невістки? Котру прийняла в свій дім, любила, оберігала, як рідну дитину?

Кілька днів Єва ходила саме не своя. А у день народження накупила всілякої смакоти і поїхала в село до матері.

Мати запримітила, що вона схудла, посмутніла. Гадала, Єву засмутив її ювілей. Сама колись, як 60 виповнилося, усю ніч проплакала. Тепер, у свої 79, як би хотіла повернути ті шістдесят!

«Та ж усміхнися, Єво», – просила. Єва накривала стіл, намагаючись виглядати бадьорою, не хотіла зізнаватися, що насправді її тривожить.

Читайте також:  На Надвірнянщині згоріло кафе (фото)

«Мабуть, переїду жити до вас, мамо», – сказала несподівано.

А через тиждень поверталася до Тернополя. Ось і її дім. Квітучий скверик поруч. Вона любить тут кожен кущик, кожну квіточку. Любить цих милих стареньких, що сидять на лавочці і кивають їй, всміхаючись, цього пухнастого рудого кота, якого підгодовує весь дім, свій під’їзд, де діти граються в хованки. І навіщо вона обіцяла мамі, що переїде в село? І взагалі – життя чудове! Не варто ображатися через дрібниці. Мама цілу сумку добра напакувала. Зараз щось смачненьке на вечерю зготує, дітей покличе, як завше.

Вийшовши з ліфта, почула, що Володя з Олею сваряться. Хотіла натиснути кнопку дзвінка, щоб вмить перервати їх крики, та вирішила послухати, що там у них трапилося. Врешті, хто винен? Оля верещала якимсь не своїм голосом, найбруднішими словами обзивала Володю:

«Ліпше б тебе в АТО взяли! Не велика втрата була б, якби загuнув! Ще б пільги мала, гроші чималі!»

«Що ти таке кажеш, Олю? Та замовкни вже!» – Єва чула як затремтів голос сина, як рипнули двері на балкон. Без дзвінка – не зайшла – влетіла! Бліда, як полотно, стала перед Ольгою: «Ти кому смeрті бажаєш, паскуднице? Знай, якщо за себе я тобі простила, то за сина – не зможу!».

У Єви піднявся тиск. Пульсувало все тіло. Вона ніяк не могла заспокоїтися. Не вірила, що могла так помилятися в Ользі, і Володя не розпізнав колись її маску.

Ольга повернулася в село. Володя її не стримував – мовчки посадив у таксі.

Минув місяць, другий. Володя поник якось, замкнувся в собі. Теми про Олю, про її вaгiтність обходив. Єва тривожилася – а що, як невістка збрехала про дитину? Син до неї не їхав, не виходив на зв’язок у соцмережі. Мабуть, образа й досі йому болить, вирішила Єва.

Читайте також:  Травми несумісні з життям: Після сварки з матір’ю 14-річна дівчина викинулась з вікна

Та нещодавно зателефонувала сваха. Сильно плакала, бідкалася – нещастя у них, Оля з драбини впала, коли лізла на горище лікарські трави сушити. Дуже забилася. Лікарі роблять усе, щоб врятувати її і синочка.

Єва в розпачі глянула на Володю: «Що робитимеш, синку? «Та хіба тут можна розмірковувати? Позич грошей, мамо. Моїх може не вистачити – ліки зараз дорогі,» – сказав і хутко став збиратися. Уся злість і невимовна образа, що гризли душу Єви, вмить розчинилися. І чомусь згадала слова матері: «Не кoпай для когось яму, аби самому в неї не впасти»

Та не можна зараз про погане думати? Володя поїхав до дружини, а Єва стала щиро молитися, аби Господь врятував Олю і онука. Вона так чекає їхнє сонечко!

І ось пані Єва їде до невістки. Вчора телефонував Володя, сказав, що все у них має бути добре. Стан Олі покращився, і вона хоче бачити Єву. Щиро кається.«Молю Бога, щоб і справді все у них було добре,» – каже пані Єва. «Звісно!»- підтакую їй. Треба вірити.

Враз у вікно вагона блиснуло сонце. Теплий промінчик впав на обличчя моєї співрозмовниці, викраяв на ньому легку посмішку. А ще – мене вразили її очі. Не ті, заплакані, порожні, які я бачила годину тому, а дивовижно красиві, небесні, добрі. Сповнені надії.

Автор – Марія Маліцькa, м. Теребовля


Джерело.