Жодна сила не змусить росіянина визнати українців самостійним народом

Здобувши Крим, Росія втратила Україну, інвестиції, економічну стабільність, місце у світовій спільноті і так далі. Навіщо? Заради чого?

crimea2

Хочу сказати декілька слів від свого імені, від імені людини з російським паспортом, яка живе за кордоном понад 20 років і через службові обов’язки дуже тісно пов’язана з Україною. Як і, на жаль, невелика група моїх співвітчизників (згідно з опитуваннями, не більше 16%), я з глибоким подивом та деяким жахом спостерігаю за масовим сплеском ірраціонального в Росії.

Безумовно, не можна недооцінювати роль пропаганди. Але покладати відповідальність тільки на неї не виходить. Звідки така безумовна довіра до засобів масової інформації, коли навіть у часи залізної завіси багато хто вельми скептично ставилися до того, що їм говорили по телевізору? Чому освічені жителі мегаполісів, які мають доступ до інтернету, читають іноземними мовами, активно вибирають віру в одну, часто абсурдну, версію подій?

Мої британські колеги звертаються до мене за роз’ясненнями з приводу поведінки Росії. У їхньому конкретному випадку країна завжди підходила до геополітичних питань дуже прагматично: як казав Черчілль, у Британії немає постійних ворогів і друзів, а є постійні інтереси.



Навіть повністю відкинувши поняття моралі та права й розглядаючи ситуацію винятково з точки зору особистої вигоди, те, що відбувається в Росії абсолютно неможливо пояснити.

Зокрема, здобувши Крим, Росія втратила Україну, інвестиції, економічну стабільність, місце у світовій спільноті і так далі. Навіщо? Заради чого? Економісти, політологи і західна філософська традиція на чолі з Декартом тут безсилі. Те, що відбувається, відбувається на рівні якихось глибинних, темних інстинктів. Можливо, література допоможе нам трохи в них розібратися.

Мені б хотілося зупинитися на трьох моментах.

1. Нам усім добре відомі імперські амбіції Володимира Путіна, для якого розвал СРСР став найсерйознішою геополітичною катастрофою XX століття. Але виявляється, що ця архаїчна імперська свідомість дуже сильно розвинена в найліберальніших представників російської інтелігенції.

Читайте також:  Україна дозволила транзит російських літаків

Навіть поет Йосип Бродський, на думку багатьох, один із найбільш нерадянських поетів своєї епохи, тужив за імперією. У 1991 році він написав вельми агресивний вірш «На незалежність України». Філолог Бенгт Янгфельд, друг і біограф Бродського, зазначав, що цей вірш — роздратований, злісний випад проти тих, хто не розуміє переваги російської культури над українською (саме він умовив Бродського не включати вірш до друкованої збірки). М’якше пояснення, запропоноване шанувальниками поета, полягає в тому, що як російський (не радянський) патріот, Бродський не міг сприймати відділення України інакше, ніж у контексті багатовікової побудови Російської імперії і швидкоплинного руйнування простору російської культури.

Найточнішим мені видається варіант, запропонований польським поетом і, до речі, теж другом Бродського, Чеславом Мілошем у 1996 році: «У нього були умовні рефлекси росіянина, а жодна сила не змусить росіянина визнати українців самостійним народом». Вельми неприємні прояви цих умовних рефлексів зараз можна спостерігати не тільки в Росії, але й у російськомовному середовищі в Ізраїлі та Америці.

Любов до імперії не нова серед великих російських поетів. Олександр Пушкін (якого, на переконання Бродського, незважаючи ні на що, перед смертю цитуватимуть українці) на польське повстання за незалежність відгукнувся віршем «Наклепникам Росії». У ньому він усіляко наголошував на сімейності відносин між слов’янськими народами, зрозуміло, нехтуючи думкою поляків і, зокрема, свого друга Адама Міцкевича.

2. Крім цієї незжитої імперської свідомості, росіян, схоже, привабила можливість відкинути правила гри і поведінки, «нав’язані» Заходом, і згадати свій особливий незалежний шлях, і пожити за своїм капризом, хай яким шкідливим для самих себе і нерозумним він був.

Філолог Михайло Епштейн у своїй нещодавній статті цитує «Записки з підпілля» Достоєвського (я наведу цю цитату, адже вона на рідкість точно ілюструє те, що відбувається): «Адже я, наприклад, анітрохи не здивуюся, якщо раптом ні з того ні з сього серед загальної майбутньої розсудливості виникне який-небудь джентльмен із неблагородною або, краще сказати, з ретроградною і глузливою фізіономією, упреться руками в боки і скаже нам усім: а що, панове, чи не зіштовхнути нам усю цю розсудливість з одного разу, ногою, прахом, єдино тому, щоб усі ці логарифми подались до біса і щоб нам знову за своєю дурною волею пожити!».

Читайте також:  Нардеп Гаврилюк з дружиною-коломиянкою чекають на поповнення

Чи не заради можливості пожити за своєю «дурною волею» кидає Росія у вогонь все нажите, геть як Настасья Пилипівна, що кинула у вогонь сто тисяч рублів? З її слів, через одну «похвальбу», прирікаючи себе на злидні й життя у нетрях?

Марк Алданов, за стилем мислення один із найбільш західних письменників, у своєму творі «Ключ» теж говорить про схожі аттилічні, безглузді, руйнівні інстинкти. Але його вони насторожують і відштовхують. Як приклад герой згадує п’яних купців, які б’ють дзеркала просто тому, що вони можуть собі це дозволити.

З приводу пана з глузливою фізіономією інший герой «Ключа», британський майор, відчував, що Достоєвський, жахаючись і обурюючись, водночас у душі трохи пишається широтою натури цього джентльмена, який після встановлення загального щастя на землі раптом ні з того ні з сього все зруйнує.

Як писав російський філософ Федір Степун, «на відміну від європейця, росіянин із якимось нездоланним моральним завзяттям кидається в обійми зла, ведений почуттям, ніби він таким чином занурюється у метафізичні глибини життя».

Тож в особі України, що вибрала традиційно-європейський шлях, Росія знову мстить Заходу. Але що може сучасний Захід протиставити всьому негарному в людській душі, ледь прикритому тонким нальотом цивілізованості?

3. Тому наостанок декілька слів про роль Заходу в тому, що відбувається.

Нещодавно натрапила на такий, на жаль, дуже точний вислів: Захід не може себе ні в чому обмежити заради порятунку своїх цінностей, бо давно проголосив своєю головною цінністю можливість себе ні в чому не обмежувати. З одного боку, право на свободу уявляється головним життєвим принципом, заради якого варто жити і померти, а з іншого — ця свобода поступово зводиться до вибору переможців телевізійних шоу і товарів споживання.

Читайте також:  Гучна заява. Після антикорупційних мітингів Путін захоплюватиме Маріуполь – політолог

Максим Кантор вважає, що опорою Російської імперії завжди був і завжди буде європейський моральний релятивізм. І що розкол у сьогоднішній Європі у той час, коли потрібна європейська єдність, є живильним середовищем російського фашизму. Тільки від об’єднаної Європи, Європи Іммануїла Канта й Альберта Швейцера, залежить, чи зуміє вона протиставити російському тоталітаризму європейську доктрину гуманізму.

На думку французької письменниці Франсуази Саган, Горбачов повернув європейцям цивілізовану ідею старої Європи, що включає в себе Росію.

І зараз не вперше, сама того не бажаючи, Росія надала Заходу шанс повернутися до самого себе, до основних принципів західної цивілізації, і нарешті перестати заплющувати очі на все, з чим європейські країни не готові боротися з прагматичних міркувань і через короткозоре й популістське занепокоєння лише про матеріальний добробут своїх громадян.