Оновилася ікона у хаті – а в господаря відкрився дар передбачення

Відтоді, як сто років тому, після Першої світової війни, у селі Стобихва Камінь-Каширського району згоріла старовинна церква Успіння Божої Матері, тут моляться по хатах. В останні роки капличку влаштували в одній з кімнат оселі Надії Євтушок. У 1994 році тут оновилася ікона Миколая Чудотворця.

Образ засяяв на 40-й день після смерті чоловіка

Коли ми завітали у Стобихву, пані Надії вдома не було – поїхала до дочки у Луцьк. Тож історію чудесного оновлення образа розповіла одна з найстарших жительок села Галина Іллівна Макарук.

– Тоді хата була розділена на дві частини між братом Григорієм і сестрою Ганною, – пригадує Галина Іллівна. – Їх обох догледіла до смерті зведена сестра Ганни Шура з чоловіком Сашею Євтушком. На 40-й день по Григорію Тарасюку (це було 14 березня – на Євдокія) я заходжу до хати і бачу – Сашко біля стола стоїть, на якому лежить старенька ікона.



Каже: «Присоромив мене на похороні батюшка: мовляв, ікона старовинна, а скло на ній побите, пилюка сидіє. От і вирішив поміняти». А ще через трохи він побіг до сусідів про диво розповідати: з кутика образа сяйво пішло, він став оновлюватися.

Лик знайшли на смітнику у Бессарабії

Чому саме ця ікона і у цій хаті оновилася – ніхто достеменно сказати не може. У село її привезли 1947 року місцеві люди, коли втікали від голоду з Бессарабії. Бо як тільки совєти прийшли на Волинь, почали у Поворську аеродром для бомбометань облаштовувати, а жителів сусідньої Стобихви у 1940 році виселили в Ізмаїльську область і заселили у німецькі бараки. Там на смітнику і знайшла ікону жінка Григорія Тарасюка. Усю війну прожили на чужині поліщуки. Післявоєнні ж роки через страшенну посуху виявилися неврожайними, на півдні почався голод. От і зібрали стобихівці свої нехитрі пожитки, поскладали на вози, поприв’язували до них худібку, посадили дітей і пішки колоною подалися на рідну Волинь.

Читайте також:  Як франківці реагують на викрадення велосипеда. ВІДЕО

– Нашої церкви совєти не дали відбудувати. Але люди на свята сходилися до когось у хату і молилися. Часто служби Божі відправляли в оселі Тарасюків. Тут завжди висіла привезена з півдня ікона. Напевне, дуже щирими були наші молитви, от Бог і дав нам знак та послав благословення – образ оновився, – впевнена Галина Макарук.

Шура і Саша Євтушки після такої знакової події уже не повернулися у Нововолинськ, а залишилися доглядати ікону – священики, до яких звертались по пораду, наголошували, що оновлений образ нікуди не можна перевозити. Тому в одній з кімнат невеличкої хатини зробили щось на зразок каплички. І хоч давно уже немає на цьому світі Шури, а її чоловік Олександр Євтушок відійшов в інший світ у 2015 році, у хаті на чільному місці досі лежить ікона Миколая Чудо­творця. Її доглядає третя дружина Олександра Адамовича Надія. А як її немає, то приїздять родичі, аби кожна людина могла помолитися перед образом.

Їдуть по зцілення у глухе село

Як тільки про стобихівське диво дізналися, сюди звідусіль стали їхати люди просити Бога про милість і зцілення. Першим відчув на собі чудотворні властивості образа Олександр Євтушок, який і побачив сяйво на іконі. За майже тридцять років роботи на шахті нажив професійну хворобу легенів – силікоз. У Стобихві щодня молився перед оновленим образом – і хвороба відступила. Загалом священики мають підтвердження щонайменше десяти зцілень від смертельних хвороб. Галина Іллівна Макарук була свідком одного з них.

– На Успіння у Стобихві престольний празник. Приїхав батюшка із сусідніх Верхів. Дивлюся – стоїть якийсь хлопець. Мати привезла його з Нововолинська. У нього була тяжка форма епілепсії – по декілька нападів на день. І вона, і батюшка попросили усіх нас, щоб молилися про зцілення. І ми ревно молилися, адже хлопчина такий молодий і гарний. Під час нашого моління нападу не було. Батюшка каже: давайте обійдемо село з іконою. Тому хлопцеві дали Євангеліє нести. Його мати тоді підбігла: «Не давайте, він може впасти». Але батюшка сказав: хай несе. Ми обійшли село. З хлопчини піт градом лився, але він витримав. Нападів у нього немає й до сьогодні. Мати того хлопця тепер часто приїжджає і розповідає нам про нього. Так ми знаємо, що її син влаштувався на роботу, одружився, живе повноцінним життям.

Читайте також:  В Києві на хабарі затримали впливового чиновника

Люди їхали не тільки до ікони Миколая Чудотворця, але й до господаря Олександра Євтушка. Після оновлення образа у нього з’явився дар передбачення. Розказують, що дівчата з ним радилися, чи щасливим буде шлюб з обраним кавалером, могла відкритися йому і доля людини. Передбачив Олександр Євтушок і море сліз та крові, що заллють країну.

– Якось люди сиділи сумні, плакали чомусь. Підходить Саша: «Ой, не плачте, люди, ви ще ой-ой-ой скільки будете плакати!» – згадує Галина Макарук. – І сам зайшовся плачем. «Що таке, Адамовичу?» – питаємо. «Вельми багато молодих людей загине». Це було перед «Небесною сотнею» і війною. Він бачив Спасителя. Йому явився Ісус, взяв за руку і сказав, що дуже багато народу поляже.

Нині не стільки людей приїжджають помолитися перед оновленим образом Миколая Чудотворця, як це було ще двадцять літ тому. Тільки шість жінок приходять нині на служби Божі до старенької хати. Вимирає Стобихва. Галина Макарук каже, що найбільш ревно просять святого, аби відродилося їхнє село. Колись це було процвітаюче містечко зі своєю гуральнею, сірниковою фабрикою, цегельним заводом… А нині мешкає всього 38 жителів.

Наталка СЛЮСАР, Волинська область


Джерело.