Щодня під час сієсти наші заробітчани в Італії збираються на форум аби попліткувати чи знайти роботу

“Та ж вона заміж вийшла за італійця! Ходила на танці, малювалася, як молодиця, та й у 60 років собі кавалєра підчепила”, – балакають дві літні жіночки на лаві. На лаві в парку Феррари, маленького містечка на півночі Італії. Я щойно приїхала сюди й дивуюся, почувши українську.

“Доброго дня. Ви з України?” – звертаюся до жіночок. Ті у відповідь перелякано: “Scusi, signora, non capitto!” Мовляв, не розуміють…

“Вони тут новенькі, усього бояться. Ще без контракту.



А може, і без документів”, – зітхає жінка, що сидить на іншій лаві. А я розумію, що навколо чи не всі балакають по-нашому! Пані Зоя сміється: “Та це ж наш парк! Український. Точніше, заробітчанський”.

Такі “українські” парки або сквери є чи не в кожному місті в Італії. Сюди приходять, щоб дізнатися новини з України, знайти роботу чи житло, позичити гроші, напитати рейси в рідні краї.

Щодня після обіду, з другої до четвертої, тут збирається найбільше людей. Поки італійці сплять, наші біжать у парк, щоби поспілкуватися. Тут, у парку, і баданти (доглядальниці за старенькими, яким платять по 800 – 1000 євро на місяць), і хатні робітниці, рідше – продавчині. Чимало жінок, коли не мають постійної роботи, влаштовуються на заводи й ферми.

“А чоловіки де працюють?” — цікавлюся. “Наших чоловіків не беруть на роботу. Хіба тільки на тимчасову, по 8 — 10 євро за годину, на ферму до тих людей, де вже працює дружина. Може, ще вантажником. Тому чоловіків-українців мало. А дітей забрати сюди можуть тільки ті жінки, що вийшли заміж за італійців”, – каже пані Зоя.

Італійці часто упадають за українками, та більшість наших жінок перебувають у статусі коханок.

Читайте також:  З Прикарпаття до Сен-Жермен. Заробітчанські історії

“Італійці рідко зважуються на офіційне розлучення, бо закон на боці дружини, вона в прямому сенсі отримує все. Знаю випадок, коли чоловік у 40 років пішов із сім’ї та ночував у машині. Тому часто одружені італійці йдуть на компроміс: живемо разом, але як друзі. Такі “недохолостяки” найчастіше підбивають клинці до українок. Відсутність штампу в паспорті компенсують подарунками, походами в ресторани, ніжністю та увагою. А нашим часто більше й не треба”, – зітхнула жінка.

Іноді немолоді синьйори пропонують українкам жити з ними як домогосподарки. “Буває, що в таких парах чоловіки доплачують, аби жінка час до часу спала з ними в одному ліжку”, – каже пані Зоя. До нас підходить компанія жінок: кільком за 50, одна — зовсім молода. Усі працюють бадантами. Наймолодша, Юля, цього року закінчила педагогічний інститут в Україні, але роботи не знайшла. Поїхала до Італії…

“А мені б тут робота знайшлася?” – питаю. Уточнюю, що не маю ні документів, ні досвіду роботи, мови не знаю… “Можеш піти хатньою робітницею. Платять по 7 – 10 євро за годину. Краще влаштуватися до двох – трьох господарів, щоб хоч 250 на тиждень мати. Адже тут, аби орендувати квартиру, треба 500 євро”, – говорить пані Зоя. А її коліжанка додає: “Без документів тебе, ймовірно, не візьмуть, бо поліція штрафує за утримання нелегалів”. “Але ти не переживай! – втрутилася Юля. – Я знаю чоловіка, у якого можна за 200 євро купити фальшиве пермесо. Цей документ можна показати поліцейським, якщо перевірятимуть. Зовні від справжнього не відрізниш. Я теж поки що тільки такий маю”.

Офіційне право жити в Італії трудові мігранти отримують тільки після того, як підписують договір із працедавцем. Той зобов’язується платити податок на свого працівника (приблизно 300 євро раз на два місяці). Проте нерідко українці платять цей податок із власної кишені, аби лиш утриматися…

Читайте також:  Українська співачка Світлана Лобода вдруге стала мамою

Сієста минає, українки повертаються до своїх підопічних. Залишається тільки одна жіночка в білих джинсах і з бездоганним манікюром. “Я вже своє відпрацювала, – сміється Олена. – П’ять років тому найнялася до самотньої бабусі, яка тримала своє кафе. Якось сказала їй, що хочу купити машину. А вона запропонувала мені угоду: з неї більша частина суми, але я возитиму її куди треба. Після смерті машина лишиться мені. Та коли синьйора померла, виявилося, що весь заповіт складений на мене: квартира, кафе, рахунок у банку… Тож буває, і нам тут випадає джек-пот”.

Євгенія КОЛЯДА

Джерело.