Лебедина Вістова. У село під Калушем їдуть цілими сім’ями (ФОТО, ВІДЕО)

У селі неподалік Калуша вже два роки поспіль на зимівлю залишаються десятки лебедів. Цьогоріч їх прилетіла рекордна кількість – понад 70 особин.
У місцевий магазин навіть замовляють додатково хліба, аби стало і людям, і птахам, бо охочих погодувати лебедів чимало. Поїхав і Репортер.

У Вістовій видираємося на синьо-жовтий міст, приминаючи блискучий скрипучий сніг. Сонце сліпить, навіть пригріває, але мороз все одно обпікає голі руки. Десь вдалині, просто посеред замерзлої Лімниці, видно юрбу людей. Малі й великі, вони довгою вервечкою йдуть через замерзлу річку – туди, де вода не замерзла.



Там плавають маленькі білі цяточки-лебеді.

З маршрутки «Репортер» наздоганяє пара молодих калушан – Настя Ярусевич і Тарас Юрчишин. Теж спеціально приїхали до птахів. «Я ніколи в житті не бачив лебедів», – захоплено говорить хлопчина.

Одразу повертають до крамниці, аби купити булку, а хлібний стелаж майже порожній. Лише на нижній полиці є батон і велика кругла булка-сонечко. Тарас вагається й довго вибирає, що краще посмакує птахам. Протягує десятку, бере батон.

Продавчиня Марія Горбатовська проводжає пару посмішкою. Каже, на обідню перерву з подругою Іриною Чучман, яка зараз тулиться до обігрівача, теж ходили на заріччя. Дивились і на лебедів, і на людей.

«Та там кормів всяких! – сміється Ірина. – Птахи вже й нічого не хочуть їсти. Не бідують. Такі тлусті! Шия – як моя рука. Того року були якісь худіші».

«Ми додатково хліб замовляємо, – говорить продавчиня. – Аби всім вистачило».

Жінки розповідають, що пернаті зимують у селі вже другий рік, мовляв, люди тут добрі, небайдужі, того й прилітають.

«То таке задоволення за ними дивитися, – каже пані Марія. – А діточок як багато, як радіють! Йдіть і самі переконаєтесь».

Читайте також:  7 способів позбутися похмілля, про які ви раніше не чули

Далі засніженою дорогою лише прямо. Поступаємося дорогою машинам, які вже вертаються від лебедів і тим, які лише туди їдуть. У кожній автівці видно радісних малюків.

Біля сільського стадіону припарковано з 17 автомобілей. І ні душі. Лише з-за горба чути дитячі голоси та сміх. Нагору лізти дуже слизько, важко. Внизу, біля берега, льодяною річкою ковзаються малюки. Інші возяться на санчатах. За ними пильно наглядають дорослі.

На іншому березі річки невеликий натовп дивиться на лебедів. Людей десь зо три десятки, а птахів одразу й не злічити.

«Я 74 нарахувала, – говорить Галина Сліпенчук, вчителька з сусіднього села, яка приїхала сюди з чоловіком. – Не з першого разу, бо вони всі плавають, рухаються. Там внизу ще дві качки є».

Сліпенчуки приїздять сюди не вперше. Галина посміхається, каже, наступного року приїдуть утрьох і погладжує більшенький живіт.

З Калуша приїхали два татусі з донеч­ками. Чоловіки, виглядає, аж занадто захопилися фотографуванням лебедів. Більше, ніж їхні діти. А малі стоять набурмосені та намагаються ближче й ближче підійти до птахів.

На глядачів пернаті уваги не звертають. Плавають якось показово, святково. Час від часу виходять на кригу, аби почистити пір’я. Пірнають у воду, миттєво виринають. З білого пір’я як олія, важкими краплями стікає вода. Птахи танцюють парами, видають дивні звуки. Споглядати за ними – одне задоволення. Справді, якось добре, легко, світло.

«Оцей, дивися, що підіймається, – він скандинавської породи. Наша вчителька з біології розказувала, що десь читала, – калушанка Галина Оленюк показує под­рузі лебедя з жовтим дзьобом. Він тут один такий.

На глядачів пернаті уваги не звертають. Плавають якось показово, святково. Час від часу виходять на кригу, аби почистити пір’я. Пірнають у воду, миттєво виринають. З білого пір’я як олія, важкими краплями стікає вода. Птахи танцюють парами, видають дивні звуки. Споглядати за ними – одне задоволення. Справді, якось добре, легко, світло.

Читайте також:  Об’їзна дорога у Калуші — знову у ямах: водії рахують збитки, а влада дає обіцянки. ВІДЕО

«Оцей, дивися, що підіймається, – він скандинавської породи. Наша вчителька з біології розказувала, що десь читала, – калушанка Галина Оленюк показує под­рузі лебедя з жовтим дзьобом. Він тут один такий.

«Кажуть, що хлібом не можна годувати, – Христина Копачевська з донечкою кидають з торбини жменями пшеницю. – Ми лише туди й назад, старша донька дуже хотіла. Їй подобається. У нас в машині ще менша є. Чоловік біля неї сидить. Тут жіночка місцева казала, що люди і вночі чергують, аби пси не роздерли, лисиці. Шкода ж, бо така краса!».

Людей біля лебедів не меншає аж до вечора. Скільки машин від’їздить, стільки ж приїздить. Люди постійно ходять протоптаною стежкою – туди-сюди…

Тепер ще треба подзвонити фахівцеві. «Скільки їх? – перепитує в телефон орнітолог, заступник директора з нау­кової роботи Галицького національного природничого парку Володимир Бучко. – 74? То точно не наші лебеді. То північна популяція».

Бучко розказує, траплялося, що птахи прилітали із країн Балтії, Польщі, Білорусі. У нас якогось єдиного місця, де вони зимують, немає. Можуть на Бурштинсь­кому водосховищі, Дністрі, Лімниці, Бист­риці, аби ті лиш не замерзали.

В Україні зустрічаються три види цих птахів, говорить Володимир Бучко. Лебедя малого або тундрового, а також лебедя-кликуна на Прикарпатті побачиш рідко. Найчастіше зустрічаються лебеді-шипуни.

«У нас вони почали гніздитися лише у 1980-х, – каже Бучко. – Зараз на території Галицького парку є близько десяти пар».

За словами орнітолога, в кінці березня лебеді мають мостити гнізда, але через нинішню погоду це трохи відтягнеться. З Вістової вони полетять туди, де є зарості очерету.

А поки птахи там – їм потрібен спокій. І просить у жодному разі не годувати хлібом, бо це їм шкодить. Зерном, овочами…

Читайте також:  На Прикарпатті у пожежі загинув чоловік


Джерело.