Українські лицарі на службі в європейських монархів

Мабуть, не знайдеться в Україні та Європі людини, яка жодного разу не чула про козаків. Для когось вони є аналогом карибських флібустьєрів, для когось – новітніми лицарями. Та всі сходяться на єдиній думці – українські козаки були відмінними воїнами.

Так, вони здійснили безліч успішних походів та провели не одну блискучу військову кампанію – проти Кримського ханства, Османської імперії, Швеції та, особливо, Московії. Часом вони воювали в інтересах Речі Посполитої, та в більшості – в інтересах Запорозької Січі та України. При чому, проти тієї ж Речі Посполитої. Та в цій статті йтиметься про ті сторінки військової історії козаків, де вони брали участь у європейських конфліктах.

Австрійським Габсбургам, які наприкінці XVI століття воювали з турками, вдалося 1594 року домовитися з козаками щодо їх походу до Молдови та Валахії, які перебували під протекторатом турецького султана. Очолив цей вдалий похід майбутній ватажок козацько-селянського повстання проти поляків Северин Наливайко, який з 12 тисячами козаків завдав молдаванам поразки, після чого місцевий господар тимчасово визнав владу Габсбургів. А козаки відтоді стали популярною мілітарною силою, здатною відіграти важливу роль у європейських справах.

1618 року у Європі розгоряється Тридцятилітня війна (1618-1648), у якій Австрія, Іспанія, Баварія та католицькі німецькі князівства протистояли блоку протестантських німецьких князів, яким на деяких етапах війни допомагали Данія, Швеція, Голландія, Англія і з 1635 року — католицька Франція. Українські козаки-найманці брали участь у цій війні залежно від того, хто залучав їх на службу. Так у жовтні 1619 року 10 тисяч добровольців під орудою полковників Кличковського та Русиновського прибули на Закарпаття за запрошенням Фердінанда II Габсбурга. Становище імперців, яких семигородський (трансильванський) князь Бетлен Габор та чеські загони обклали у Відні, було дуже важким. Саме похід козаків до Закарпаття і Східної Словаччини, їхня перемога над Юрієм Ракоці спонукає Бетлена Габора, який спішно закінчує облогу Відня, повернутися до Трансильванії.

1631 року дві тисячі козаків брали участь у боях зі шведами та саксонцями в Силезії на боці військ імперського генералісимуса Альбрехта Валленштейна, причому останній вимагав у польського короля Сігізмунда III не добре відомих у Європі польських гусарів, а саме козаків, з яких австрійські генерали формували легку кінноту. В урядовому французькому тижневику «Gazette de France» у числі 81 за 1631 рік можна знайти відомості про чотиритисячний полк кінних українських козаків під проводом Тараського, який воював з французами у Люксембурзі: «Козаки напали на французів з жахливим галасом, наші люди не звикли до такого галасу, так перелякалися, що кинулися тікати…» Після вступу у війну Франції та її інтервенції до іспанських Нідерландів (Бельгії), австрійський імператор висилає туди великий загін запорожців, які діяли у тилу французів, виснажуючи їх сили.

Умови служби козаків завжди визначалися в договорах (контрактах). Простий запорожець отримував щомісяця до 6 талярів, а полковник Павло Носковський, який був командиром полку — 200 талярів, що на ті часи було просто астрономічною сумою. Однак умови контракту повністю не виконувалися австрійським урядом, тому восени 1636 року козаки Носковського полишають театр бойових дій і по дорозі на батьківщину, у Сілезії, чинять бунт, вимагаючи в імперської влади негайного розрахунку. Невдячні австрійці висилають цілий каральний корпус, який сильно пошарпав полк запорожців і змусив їх перейти австрійсько- польський кордон.

Дуже цікаве, але не до кінця роз’яснене питання про участь козаків у складі французьких військ в облозі морської фортеці Дюнкерк на півночі Франції. Точно відомо, що Богдан Хмельницький, який займав тоді другу за значущістю на Січі посаду — військового писаря, 1644 року зустрівся у Варшаві з послом Франції графом де Брежі. Саме останній порадив кардиналові Джуліо Мазаріні, котрий визначав усю зовнішню політику Франції, взяти козаків на службу.

Нарешті у жовтні 1645 року після довгих переговорів полк запорізьких козаків (до 2400 чоловік) морським шляхом через польський порт Гданськ вирушив до Кале. І ось тут починається найцікавіше — історики (українські, французькі, польські) давно ведуть суперечку про те, хто ж очолював цей загін українських найманців. Польський дослідник Збігнев Вуйцик говорить (після багаторічних пошуків у польських та французьких архівах), що Богдан Хмельницький, однозначно, все ж таки не був у Франції. Також важко погодитися і з думкою більшості українських дослідників, які кажуть про те, що командували запорожцями біля Дюнкерка полковники Іван Сірко та Солтенко. Цікаво, що про них у період з 1648 по 1655 роки, у роки Визвольної війни українського народу проти Польщі, практично нічого не було відомо, — і це за дуже скрупульозної роботи писарської служби Війська Запорізького.

Та все ж таки можна з певністю сказати, що козаки брали участь у жовтні 1645 року в бойових діях у Фландрії і взятті приступом фортеці Дюнкерк (капітуляцію іспанського гарнізону було прийнято 11 жовтня 1646 року). Однак знову, як і в Імперії, місцеві власті ошукали найманців (цілком у дусі того часу), і частина з них повернулася в Україну, а частина перейшла на бік іспанців.

Із закінченням 1648 року Тридцятилітньої війни і підписанням мирного договору в Мюнстері й Оснабрюцці, бойові дії між Францією та Іспанією не завершилися. Є свідчення того, що окремі підрозділи запорізьких козаків воювали з французами на боці іспанців 1655 року у Фландрії.

Школа Тридцятилітньої війни, яку пройшли дуже багато козаків, що згодом брали участь у Визвольній війні з 1648 року, мала позитивний вплив на боєготовність запорожців. Силу їх дуже скоро біля Жовтих Вод, під Корсунем, Пилявицями та Зборовом відчули регулярні війська Речі Посполитої.

За матеріалами:

http://www.umoloda.kiev.ua/number/457/163/16530/

http://incognita.day.kiev.ua/kozaki-najmanczi-na-sluzhbi.html

Шукайте деталі в групі Facebook

Поширити