Хоч би ти, Павле, у Бога долі для Павлинки попросив: не дочекався батько донечки, загинув в автомобільній авapії

Коли Марія чекала третю дитину, її чоловік Павло був упевнений: наpoдиться син, адже дві доньки в них уже були. От тільки материне серце віщувало ще одну донечку. Проте наpoдження дитини батько не дочекався: загuнув в автомобільній авapії.

Після великого горя прийшла в дім і велика радість: у старших дівчаток з’явилася наймолодша сестричка. Даючи ім’я донечці, мати пам’ятала про те, що чоловік чекав сина, та й за самим Павлом ще не висохли сльози. І назвала вона дитину Павлиною, чим дуже здивувала свою рідню — зазвичай у їхньому селі таких імен дівчаткам не давали. Здебільшого — Катя, Таня, Оля, Світлана, Марійка.

— Навіщо дівчинці чоловіче ім’я? — дорікала кума. — Так вона довго заміж не вийде. От сина ти б могла Павлом назвати — на честь покiйного.

— Не каркай! Вийде заміж. Ім’я тут ні до чого. Та й покiйний чоловік був би не проти.

Павлинка росла геть схожою на батька: струнка, міцної статури. Та й спорт любила з дитинства. Одного разу, коли мати хотіла їй подарувати на день наpодження красиву сукню, донька попросила замість неї гімнастичну дошку для вправ. Це дуже турбувало матір, хоч вона не могла не пишатися доньчиними спортивними нагородами.

Дівчина закінчила інститут фізкультури і повернулася в рідну школу викладати улюблений предмет. Павлину Павлівну дуже любили діти, поважали односельці. За досить короткий період вона вивела школу в число кращих за показниками спортивних досягнень учнів, із числа колег-педагогів організувала сильну команду шахістів.

От тільки особисте життя… його просто не було: наче кума і справді «накаркала». Дві старші сестри вже мали власні родини, дітей, а Павлина все жила з матір’ю. Журилася тітка Марія: тридцять років доньці, а вона без сім’ї.

— Моя сім’я — це ви, мамо, сестрички мої, племінники — і вся школа. Ну в кого ще є така родина? — чи то напівжартома, чи геть серйозно відповідала дочка на материні зітхання. А та, час од часу звертаючись до портрета покійного чоловіка, просила: «Хоч би ти, Павле, у Бога долі для Павлинки попросив».

Можливо, саме це слізне прохання виявилося сильнішим за слова куми, які багато років тому, на думку Марії, зурочили долю Павлини.

Саме тоді розпаювали землю, і в село приїхав фермер, який почав об’їжджати двори і просити людей віддати свої земельні наділи йому в оренду. Спочатку люди сприйняли це як жарт: фермеру на вигляд років 20! Дитина та й годі. Але серйозний худорлявий хлопчина зумів знайти аргументи, які викликали цілковиту довіру селян. Так Олексій з’явився на обійсті тітки Марії, де й познайомився з Павлиною. Хоч молода вчителька спочатку не надала жодного значення тому знайомству, навіть не помітила, як хлопець зашарівся в розмові з нею.

Олексій уміло взявся за господарство, за оренду паїв розраховувався добросовісно. А потім люди помітили, що він частенько навідується у двір до тітки Марії, проводжає зі школи Павлину Павлівну. Дивувалися: вона ж набагато старша! Тоді вже знали, що фермеру 23 роки, родом він із сусіднього села і після закінчення аграрного університету рік працював в одному зі столичних банків. Були й такі, що називали «фізкультурницю» безсоромною: мовляв, хоче недосвідченого хлопця «обкрутити». Ніхто не знав того, що знала тітка Марія: її донька всіляко противилася цим стосункам, не раз просила Олексія не переслідувати її. Та хлопець мав тверду вдачу і знав, чого прагне в житті.

Нарешті настав день, коли парубок завітав до тітки Марії повідомити, що завтра до нього приїжджають батьки, і він з ними має намір прийти сватати Павлину.

— А чи знають вони, що вона старша від тебе на десять років?

— На дев’ять. Знають. І бажають нам щастя.

Павлина згодилася вийти за Олексія. Коли гуляли весілля, гості помітили, що молодий аж сяє від щастя, а батьки його веселі й щирі. А от Павлинка якась напружена, насторожена.

— Я все думала, чи не роблю помилки, — пригадує Павлина Павлівна. — Мене ця різниця у віці довго тримала в тривозі. Тільки коли у нас наpодився син, зрозуміла, як люблю Олексія, яка у нас міцна та щаслива сім’я. Трапляється, іноді з острахом уявляю, що могло б скластися інакше: він приїхав у село, а я на той час, аби лишень мама та рідня перестали бідкатися, вийшла б за когось заміж без кохання.

Синок у них наpодився в липні, напередодні дня святих апостолів Петра і Павла. Звісно, назвали його Павликом.

Таїсія Цегельна, Київська область. Вербиченька.

Шукайте деталі в групі Facebook