Севастополь – місто “неросійської слави”

Під час тимчасової анексії Криму в березні 2014 року росіяни голослівно заявляли, що Крим – ледь не колиска російської ідентичності, а Севастополь – героїчне місто російської слави. Мовляв, там ніколи не було нічого українського. Та це не так.

У ці дні 100 років тому, весь чорноморський флот, який базувався у Севастополі підняв жовто-блакитні стяги.

Відповідно до IV Універсалу Центральної Ради від 9 (22) січня 1918 р. Українська Народна Республіка (УНР) ставала «самостійною, ні від кого незалежною, вільною, суверенною державою українського народу». Тимчасовим законом про флот УНР, прийнятим 14 (27) січня 1918 р., російський Чорноморський флот (як військовий, так і транспортний) оголошувався флотом УНР. Однак на початку 1918 р.



практична реалізація цього закону і взагалі діяльність українського політичного руху в містах чорноморського узбережжя була неможливою через захоплення місцевої влади більшовиками.

Хоча організований український рух в цей час фактично перебував у підпіллі, а всі кораблі Чорноморського флоту в ході конфлікту були захоплені чи опинилися під контролем більшовиків, моряки-українці, за виразом тодішнього Морського міністра УНР Д. Антоновича, трималися осібно і поводилися досить незалежно. На кораблях же ще наприкінці лютого знову почали лунати заклики про визнання влади УНР.

Після підписання Берестейської угоди між УНР і Центральними державами на початку 1918 року розпочалося визволення України її військами у союзі з військами Німеччини та Австро-Угорщини. Поразки червоних військ в Україні у березні-квітні значно послабили більшовицьку владу на Кримському півострові. 22 квітня до Криму з боями прорвалася група полковника Армії УНР П. Болбочана. Члени Української Чорноморської Громади отримали змогу діяти сміливіше. В Севастополі з’явилася українська агітація, а деінде в місті та на кораблях знову були підняті українські прапори.

Читайте також:  Захід про... (спав) загрози з боку РаSSєї ще в 2008-му - під час війни в Грузії!

Як відзначав генерал О. Удовиченко, команди кораблів Чорноморського флоту, що складалися переважно з матросів української національності, змогли нарешті відверто виявити своє національне обличчя. Незважаючи на перешкоди і протести матросів-росіян, на всіх кораблях почалися мітинги, на яких виносили постанови про те, що Чорноморський флот є флотом України.

Ще в середині квітня 1918 р. до Севастополя прибула делегація УНР на чолі з Д.Сотником. Після довгих переговорів контр-адмірал М. Саблін, який обняв посаду командувача, офіційно оголосив Чорноморський флот флотом УНР та наказав урочисто підняти українські прапори. Це рішення було прийняте з урахуванням підсумків делегатських зборів на лінкорі «Воля» та настроїв української більшості команд. Проти виступили лише делегати мінної бригади, де зосереджувалося найбільше число прихильників більшовиків, які на знак протесту залишили зібрання.

Відтак 29 квітня 1918 р. до 6-ої години вечора в Севастополі на лінкорах, крейсерах, деяких есмінцях були спущені червоні прапори та підняті українські. Штабний корабель «Георгій Побідоносець» стояв під сигналом «Обійняв командування українським Чорноморським флотом. Адмірал Саблін».

Тож, український флот, і український Крим ведуть свою історію далеко не від 1991 року.

Катерина Солодка – спеціально для “Український Простір Прикарпаття”

Джерела:

http://www.memory.gov.ua/news/29-kvitnya-1918-roku-chornomorskii-flot-pidnyav-ukrainski-prapori

https://uk.wikipedia.org