Чоловік постійно шукав привід поскандалити і втікти до коханки: “Мені все одно, що у тебе гpип чи чyма, їсти давай”

У дитячій поліклініці було не проштовхнутися. Cтільців не вистачало, деякі малюки влаштувалися прямо в ногах у дорослих. Бабусям це не подобалося, вони нервували і волали до молодих батьків, щоб ті не дозволяли своїм дітям сидіти на брудній підлозі.

Ви про наших дітей дбаєте? – запитала одна з матусь. – Або намагаєтеся своїх онуків захистити від нашого згубного впливу?

Бабусі насупились і забурчали:

– Що ви розумієте у вихованні? Вас самих ще виховувати і виховувати.

– Підлога, між іншим, не брудна, – ображеним тоном вимовила технічка, протискуючись по коридору між відвідувачами поліклініки. – Цілий день драю. А якщо хто бахіли не надів і забруднив тільки що вимите, я не винна.

Мабуть, вона прийняла невдоволення бабусь на свій рахунок.

– Підлога дійсно чиста, – заспокоїв техничку один з молодих чоловіків, який приєднався до натовпу п’ять хвилин тому і опинився в черзі відразу за мною.



Він додав:

– Майже стерильна

Технічка подивилася спочатку недовірливо, підозрюючи, що над нею насміхаються, але після того як чоловік запевнив її в щирості, вдячно кивнула і пішла разом з відром і шваброю в інший кінець коридору.

– Справа не тільки в чистоті, але ще і в холоді, – продовжували вперті бабусі. – Ось простудяться дитячі попи на підлозі, будете знати.

– Температура підлоги однозначно нижче, ніж температура лавок, – погодився чоловік, чим доставив бабусям задоволення. Але вже в наступну мить знову їх спантеличив: – Однак не настільки нижче, щоб сидіння на підлозі стало небезпечним для здоров’я. Набагато шкідливіше для дитини, якщо він росте виключно в тепличних умовах.

На очах у розгублених бабусь він допоміг своїй дівчинці років п’яти стягнути через голову светр, поправив їй хвостик і дозволив приєднатися до групи дітей, що сиділи на підлозі і катати по колу машинку.

Я спостерігала за тим, що відбувається, не втручаючись. І якщо в перші хвилини суперечки була готова підтримати бабусь, то потім мені захотілося переметнутися на бік чоловіка, який виглядав не в приклад спокійніше і впевненіше інших. Я уявила, як він таким же ґрунтовним і злегка іронічним тоном спілкується зі своєю дружиною, і навіть трохи їй позаздрила.

Уявлення не мала, наскільки цей чоловік заслуговує довіри і поваги, але відразу подумала, що його дружина – щаслива жінка. Одне те, що не вона привела доньку в поліклініку, а чоловік, говорило багато про що. Мій чоловік, наприклад, ніколи з сином нікуди не ходив. Навіть коли у мене підскочила температура, і голова розколювалася, в дитячий сад сина відводила я.

Чоловік спав, як зазвичай, до обіду

– Ну і залишила б дитину вдома, – нервово процідив він, коли я висловила свої претензії. – Чого поперлися-то, якщо хворієш.

– Як ти не розумієш, – спробувала достукатися до нього я. – Краще Пашу в садок відправити, ніж залишати поруч зі мною – з хворою.

– Ти всю ніч спала, – докірливо кинув мені чоловік. – На відміну від мене, який в нічну зміну заробляє.

Читайте також:  Невідома істота на моєму городі…

– Ні, не спала, – заперечила я. – Вставала таблетки пити і чай з малиною. Краплі в ніс закапувала. Погано мені було. Тільки до ранку задрімала, коли ти вже прийшов.

– Ну, так і дрімала б собі далі. Чого підскочила-то?

– Як я можу спати, якщо Паша прокинувся. Хіба що ти б його на себе взяв.

– Я тільки зі зміни з’явився і повинен був ще з дитиною няньчитися? А ти на що?

– Я хворію. Грип у мене.

– Мені все одно, що у тебе: гpип або чyма з вicпою, – чоловік посміхнувся. Мабуть йому здалося, що вдало пожартував. – Їсти давай.

– Їсти нічого, – розвела руками я. – У магазин не ходила, продукти не купувала.

Тут він втупився на мене ошелешено:

– Я не зрозумів, у тебе гроші, чи що скінчилися? Ти куди витратила те, що я тобі минулого тижня видав? На бирюльки спустила? А чоловік хай голодує? Ти, про що взагалі думала?!

– Я хворію, – крізь сльози повторила я і додала, насилу видавлюючи з себе слова: – Єдина прикраса, яка у мене з’явилося за чотири останні роки, це каблучка, яку подарувала твоя мама. Гроші твої лежать в моєму гаманці. Якщо голодуєш, сходи за продуктами. Принесеш, а я приготую.

– Ще й за продуктами повинен тягатися?! – вз’єрепенився чоловік і стукнув кулаком по столу: – Баста! Не потрібне мені таке сімейне життя!

Його не зупинили ні мої сльози, ні моє погане самопочуття, ні відповідальність за дитину. Він зібрався в три хвилини і грюкнув дверима. На прощання сказав, що повернеться в тому випадку, якщо я прочухають і попрошу в нього вибачення.

– Щасливої дороги, – втомлено прошепотіла я слідом.

Це далеко не перший раз, коли він йшов. Спочатку це сталося через два місяці після весілля, тоді я повідомила йому про вaгiтнiсть. А він влаштував скандал з приводу того, що не готовий ставати батьком. «Ти обіцяла обеpiгатися», – нагадав мені він.

Я марно переконувала його, що не винна, що обіцянки свої чесно виконувала. Просто ніякі кoнтpaцептиви не дають стовідсоткової гарантії. Навіть до лікаря пропонувала зайти разом зі мною, щоб він почув думку фахівця. Від візиту до лікаря він відмовився, але до останнього часу пригадував мені мій нібито обман.

Довго заспокоювала себе тим, що він такий грубий і нетерпимий через проблеми на роботі. Мріяв зайняти місце менеджера ресторану, а затримався на невизначений термін на посаді рядового бармена. Поки був сповнений надій, був веселий, уважний до мене і щедрий. Весілля планував з розмахом, нехай і на мамині гроші. Потім досить скоро перетворився в прискіпливого скнару. Але я сподівалася, що все ще може змінитися.

Свекруха допомогла нам залагодити конфлікт, переконавши сина, що рано чи пізно все одно мені треба буде наpoджувати. І краще раніше, ніж пізніше, поки вона в змозі допомагати. Хто ж знав, що через півтора року її не стане. Поxoвавши свекрухy, ми продовжили жити на маленькій орендованій квартирі. Мамину площу чоловік здавав. Точніше, він пустив мешканців у одну з кімнат, а в другій зустрічався з коханками.

Читайте також:  Це був крик душі, яка розлучалася з тілом! Як ви могли, як ви посміли не виконати передсмертне прохання?

Ну а мені представляв все так, ніби в одній з кімнат згружені дорогі мамині меблі і всякі фамільні цінності. Збереження яких він іноді перевіряє, залишаючись на ніч, адже додому їхати через все місто далеко і довго.

Туди ж він збігав, коли демонстративно грюкав дверима перед моїм носом. Це сталося вдруге, коли я звинуватила його в зраді, а він заявив, що не збирається жити разом з жінкою, яка йому не довіряє. Ще раз потім він пішов через те, що я відмовилася віддавати Пашу в ясла, а зібралася сидіти з ним вдома до трьох років. А наступного разу образився на мою втому і відмову від близькості.

– Не втомлювалася б так сильно, якби не треба було брати переклади в такій кількості, – виправдовувалася я. – Ти б не затискав свою зарплату і, я б могла собі дозволити не сидіти над текстами кожну вільну від кухні і дитини хвилинку.

– А з, якого дива я повинен тобі всю зарплату віддавати? – встав тоді в позу він. – Я працюю важко. Часто в нічну зміну. А ти вдома прохолоджуєшся. Спробувала б, як я, за барною стійкою вісім годин постояти і всім посміхатися.

– А чи не спробувати тобі постояти за плитою, прибирання зробити, з дитиною погуляти і пограти та й сорочки свої попрасувати самому? – не стрималася я.

– Порівняла кузню з сауною, – пожартував чоловік і тупнув ногою. – Можеш для мене нічого не робити, якщо не хочеш. Сам впораюся.

Та пішов. Не спитавши, а чи впораюся я з дитиною без нього. Я впоралась. З голоду ми не вмepли, за квартиру в той місяць розрахувалися без затримки. І навіть погуляти в передмісті двічі вибиралися з сином у вихідні дні, що ніяк не вдавалося нам разом з чоловіком. Він сам природу не любив і не любив, щоб ми з Пашею їхали. Говорив, йому вдома одному нудно. А насправді просто лінувався сам собі їжу на стіл поставити.

Волів, щоб я за ним позалицялася. У треті вихідні без чоловіка наша з Пашею вилазка на природу зірвалася: мене на «швидкій» доставили в лікарню з нaпaдом апeндициту. Довелося наступити на свою гордість і подзвонити чоловіку. Він довго мене дорікав, але, врешті-решт, зійшов до повернення в сім’ю. Поки мене тиждень не було, доглядав за сином. Точніше, оплачував послуги сусідки по догляду за дитиною.

Сам ні з роботи не відпрошувався, ні від зустрічей з коханкою не відмовився, що мені стало відомо пізніше. Але я не стала влаштовувати скандал. Вирішила: Паші потрібен батько, який би він не був. Подумала, що з часом чоловік нагуляється, і заживемо ми дружно. Наївна.

Читайте також:  Почувши про хвoрoбу – коханий залишив. Згaсала молодою, а на сoрoкoвини і брата до себе покликала

Минуло ще три роки, але нічого не змінилося, і мінятися не планувало. І ось в черговий раз чоловік грюкнув дверима в розпал мого грипу. І навіть не подзвонив довідатися про моє самопочуття – ні через день, ні через десять днів. Варто було мені піти на поправку, зaxворів Паша. Він ще важчe за мене переносив температуру і ломку в м’язах. Провалявся в ліжку без малого два тижні. І тільки до кінця третього ми вирушили в поліклініку за випискою.

Всi в черзі нервували і сварилися. А ось той чоловік, що прийшов з дівчинкою і зайняв чергу за мною, на тлі інших виділявся. Я за ним спостерігала і дивувалася, як він вправно перемикає увагу дочки, не допускаючи ні перегравання, ні нудьги. Він заздалегідь запасся планшетом з мультиками, книжкою, блокнотом з олівцем, маленькою лялькою з одягом.

Коли дівчинка сказала, що хоче пити, виловив зі свого рюкзака пляшечку з водою. Потім дістав заздалегідь порізане яблуко. У той же самий час деякі інші дорослі просто зупиняли своїх дітей, вимагаючи від них терпіння, умовляючи перечекати голод і спрагу.

Вони з донькою ходили по коридору і розглядали зображення мультяшних персонажів на стінах. Разом рахували то птахів, то звірів, то стельові плафони. Грали в ладушки і якісь інші ігри на пальцях, про існування яких я й гадки не мала. Інші діти підтяглися до них, і він нікого не відганяв, приділяв увагу всім. – Ви, напевно, педагог? – припустила я, коли біля кабінету залишилися сидіти тільки я та він з дітьми. – Так майстерно з дітьми спілкуєтеся! Він посміхнувся мені у відповідь:

– Ні, не педагог.

– А хто? – дозволила поцікавитися я.

– Інженер холодильщик.

– Не віриться, – жартівливо похитала головою я і додала: – Заздрю ​​вашій дружині.

– Не треба, – миттєво посмутнів він.

– Що не треба? – не зрозуміла я.

– Дружину мою два роки тому збuла машина. Так що заздрити нема чому.

– Вибачте, – пробурмотіла я зі співчуттям і збентеженням.

– Нічого стpaшного. Ви ж не могли цього знати, – заспокоїв мене він. – І, до речі, я вам теж хочу зробити комплімент. Ви теж спокійно сидите в черзі, не нервуєте. Мені подобаються такі люди.

Було приємно. Мій Паша тим часом уже домовився з донькою чоловіка, що після поліклініки вони разом кататимуться на гойдалці. Я не стала заперечувати, ми почекали чоловіка з дівчинкою в гардеробі. Він подав мені пальто, і по тому, як поклав мені його на плечі, відразу зрозуміла, що у нас з ним можливий роман. І це був перший раз, коли я щиро пораділа тому, що чоловік якийсь час тому грюкнув дверима і пішов. Я не тільки пробачила його, а навіть подякувала за те, що мене звільнив. Тепер у мене все буде добре!


Джерело.