Дружина і коxaнка: сповідь одруженого чоловіка
Я ніколи не думав про те, що я можу втратити свою дружину.
Дружина волосся прибирала в хвіст, так щоб не лізло в очі, в тарілки, в обличчя нашим дітям. Удома вона носила м’які тренувальні штани і простору футболку…
В яких зручно біля плити стояти, прати речі і протирати підлоги. Тільки в свята – одягалися в красиву блузку, спідницю, в вдягала сережки, на зап’ястя браслети, брала дітей і йшла на якісь фестивалі.
Без мене. Я не любив подібних заходів і втомлювався за робочий тиждень. Ну, або може, не так втомлювався, як це служило відмовкою для сім’ї.
Провівши їх, я все ж знаходив сили і вирушав до неї… До своєї коxaнки.
Так, я зраджував дружині! Коxaнка волосся розпускала по плечах. Воно їй не заважало і нікому не заважало. Дітей у неї не було, господарства особливого теж.
Удома вона ходила в ошатному розхристаному халаті, а частіше просто в мереживній білизні (коли живеш один, то легко можеш собі це дозволити).
І ще, вона ніколи і нікуди не поспішала. Її ніхто і ніщо не відволікало (ні сім’я, ні діти, ні старі батьки, ні прання-готування) від мене.
Дружина була з тих, хто закочує огірки і помідори в банки. По сто банок за літо. Тому що без них я не сідаю за стіл. Вона з тих, хто майстерно ліпить пельмені, вареники з вишнями, за зиму сотнями, тому, що я їх люблю; та й родину годувати чимось треба.
З коxaнкою, в обідню перерву, ми частенько відвідуємо якийсь «СушиЯ». Вона любить всю цю «екзотику». І я, поруч з нею, навчився орудувати паличками. Іноді можна.
Коли я зустрівся з коxaнкою і вперше зрадив дружині… Сім’я вже стала мені тягарем.
Дружину, здавалося мені, хвилювало тільки одне питання: коли буде зарплата.Дітям вічно щось треба: то з взуття виросли, то на щось знову скидаються в школі…
Коxaнка робила мені подарунки (всякі дрібниці, але приємні), які я ховав від дружини в коморі з інструментами. Або що-небудь з крутих канцтоварів, завжди можна сказати, в разі чого, що всьому офісу закупили.
Я теж їй робив подарунки. Вона любила вибирати їх сама.
Дружина злегка розповніла після пологів, фігура вже, звичайно, не та. Стала і речі підбирати собі менш облягаючі, комплексує.
Коxaнка, хоч і не мучила себе тренажерами, але відсутність пологів і гарне харчування, дозволяли їй залишатися все такою ж стрункою, як і в двадцять п’ять. Таку не соромно було привести до друзів.
Друзі звикли до мого подвійного життя…
Приймали мене у себе з коханкою, але з більшим задоволенням, напрошувалися до мене в сім’ю на пельмені, шубу, олів’є…
Мало кому з них пощастило з хорошими господинями. І покидаючи наш будинок, завжди цілували руки моїй дружині і здивовано знизували на мене плечима (і чого ще мужику треба?).
У такі моменти, я дуже пишався перед ними своєю сім’єю, затишним, чистим будинком і кмітливими (по яким тільки гурткам дружина не тягала їх), красивими (все в дружину біляві, великі) дітьми та своєю дружиною (такою гостинною і чарівною).
Час летить швидко. Якість мого життя особливо не змінювалася. Тільки, мабуть, коханка стала такою ж близькою, як дружина. Якісь незручності переросли в звички.
І я зрозумів, що…
Я вже боюся втратити її. Я ніколи не зізнавався їй у коханні і не обіцяв піти до неї (попередив відразу, що сім’ю не кину), але тепер став говорити їй про нібито почуття, тому що з’явилася ревнощі …
Думки ж про те, що я можу втратити дружину, ніколи не навідували мене. Вона здавалася мені частиною мене самого, моєю ногою, рукою, ниркою… Та й вона не давала ніколи приводу думати про це.
Одного разу
Дружина дізналася про існування коxaнки. Переді мною постав вибір. Насправді, якщо зовсім чесно, у мене вже не було вибору. Я просто міг ще спробувати боротися за когось із них. Але саме в цей момент я зрозумів, яким самотнім я був весь цей час.
У мене було їх дві: дружина і коxaнка!
Дружина з якою було зручно і тепло, як з мамою.
Коxaнка, яка тішила моє самолюбство (я чоловік «хоч куди»).
Я зраджував і тій і іншій…
Всі ці роки, зі мною поруч не було жінки, яку мені хотілося б дивувати кожен день якимись неймовірними вчинками, рухами душі. Заради якої хотілося б стати ще кращим, досягти ще більшого.
Тільки щоб пишалася і захоплювалася мною. За всі ці роки жодна з жінок не обняла мене ніжно зі спини, не припала до моєї потилиці, коли мені було зле, не прошепотіла, що я кращий, що все налагодиться … Ніхто не відчув мій страх, не помітив моєї втоми, моєї неприкаяності… Хто винен в цьому? Хто?
У мене було їх дві, але у мене не було однієї єдиної – улюбленої і… люблячої.
Шукайте деталі в групі Facebook
-
Історія одного кохання. Що тримало разом франківців Сашу Щеглову і Максима Болієнка, який побив її до смерті
-
За тиждень до весілля кохана втекла з багатим італійцем: “Вдруге Інга зникла прихопивши кругленьку суму грошей”
-
Невигадані історії. Чи винні українки в своїй тяжкій долі
-
Закоханих розлучили заробітки і злі язики: “Пробач, що не запитав у тебе, а повірив чуткам”