У тихому болоті. Дочка пішла з дому через образу, яку пронесла через все життя
Чоловік загuнув у дoрожній aвaрії, коли Світлані було всього 5 років. Як ми спочатку жили без нього, описувати не буду – важкі роки, все непросто давалося, але вижили, і це добре. Через три роки після смeрті чоловіка я зустріла Миколу. Ми якийсь час зустрічалися, а потім одружилися. Я, звичайно, переживала, як дочка сприйме вітчима, але мені здавалося, що вони знайшли спільну мову. Джерело
Світлана – не дуже товариська в принципі, більше щось у себе в кімнаті робила при закритих дверях. Так Микола особливо з вихованням не приставав, вважав, що дівчатками матері займатися повинні. Потім у нас нарoдився маленький Денис. Зрозуміло, що дитина вимагала особливої уваги, але я і за дочкою стежила, в школу регулярно ходила, ну і все інше – теж.
Поки вона росла, проблем з нею у мене не було – вчилася добре, Шкодила в міру, тобто, все нормально. Взагалі ми нормально жили! Спокійно, мирно, без проблем. Ніхто не лаявся, чоловік не пгв, дочку не ображав! Грошей на все необхідне вистачало – розкоші не було, але й не голодували.
Зараз дочці 18 років. Вона – студентка, симпатична і розумна дівчинка. Я й уявити не могла, що раптом трапиться таке, що моя дочка піде з дому. Вона зібрала свої речі, зайшла до мене на кухню і сказала, що йде жити в гуртожиток, а додому більше не повернеться. І на всі мої запитання, одна відповідь: «Нічого не сталося, але жити з вами я не хочу і не буду». Я закрила двері, сховала ключі, плакала, навіть з серцем погано стало. А Світлана була, як чужа: не сперечалася, не заперечувала – просто мовчала.
Потім прийшов чоловік і теж спробував з нею поговорити, але без результату. Я в шoці, незрозуміло як моя дочка стала чужою людиною. Я ж завжди вважала, що у нас з нею хороші і довірчі відносини. Ми ні в яких її проханнях не відмовляли, вона отримувала, що їй потрібно. Гроші, якщо просила, чоловік завжди давав. Днями Світлану подзвонила і сказала, що додому не повернеться, буде жити в гуртожитку. І що вона влаштувалася на роботу, а від нас їй нічого не потрібно.
Я весь час в сльозах. Хотіла піти до неї в інститут і в гуртожиток, але чоловік не пустив. Сказав, що нехай живе, як хоче. Нужда змусить – повернеться. Але я так не можу – вона таки не чужа, дочка моя. Головне, я зрозуміти не можу, чому таке сталося. Чому вона так вчинила? Я навіть з’їздила до батьків першого чоловіка – вони живуть неподалік у селищі. Після його смeрті я підтримувала з ними якісь стосунки, а потім все якось стихло, коли заміж знову вийшла. І від них я дізналася, що, виявляється, Світлана постійно до них їздить, дзвонить і взагалі, спілкується багато і часто. І що дочка пам’ятає і любить свого рідного батька.
З натяків свекрухи я зрозуміла, що Свєта не пробачила мені, що я в
ийшла заміж вдруге. Але ж вона ж не заперечувала, дала згоду! Я у неї питала, чи подобається їй Микола, і чи не проти вона, щоб ми одружилися. І відносини у них були хороші. У всякому разі, мені так здавалося. Я не знаю, що мені робити, як повернути дочку. Якщо вона звинувачує мене в тому, що я вийшла заміж, виходить, що всі ці роки вона пам’ятала батька і страждала, а я не помітила цього. Але Свєта ніколи зі мною про нього не говорила. Я навіть раділа, думаючи, що вона звикла до Миколи і сприймає його, як рідного.
Тепер я розумію, чому вона ніколи Миколи татом не називала. Правда, ми їй не диктували нічого – вирішили, що воно само собою має статися – татом називатиме або по імені та по батькові. Як тепер до неї достукатися, щоб хоч якісь відносини налагодити? Як поговорити, щоб вона і мене зрозуміла, щоб додому її повернути. Я ж люблю її, вона моя кровинка!
Катерина
Шукайте деталі в групі Facebook
