Як об’єднання у територіальну громаду змінило життя 12 поселень на Прикарпатті: Переворот свідомості (відео)

Рівнесенькі, як під лінієчку, дороги. Фітнес клуб для жінок, новенькі школи, садочки і навіть власний оркестр. Те, чого тут ніколи не бачили, з’явилося всього за 2 роки.

Із сіл на Прикарпатті утворилася Матеївецька громада, йдеться у сюжеті ТСН.Тиждень.

Це – трохи менш, як 8 тисяч людей із 12 поселень. Якісь багатші, якісь бідніші. Але тепер – вони в одному човні і не дають тонути нікому. Отак разом вони живуть лише 2 роки, але здається – щонайменше 10.



І керує тут англомовний голова.

Так тут кажуть всі. Тому перше, що зробили у громаді – відремонтували школи в усіх селах. Їх таких сім. Це одна з найбільших – на 160 учнів. Їй сто років і зовні вона сіра. Але всередині – різнокольорова. Тут на всю працює нова українська школа для першачків, яку ще й у містах не всюди запустили.

Але найбільші досягнення – ось цей звичайнісінький коридор.

“Це нове добудоване приміщення завдяки якому діти мають можливість не виходячи на вулицю ходити в їдальню”, – розповідає директорка школи.

Вбиральні теж були на холодній вулиці. Тепер – у приміщенні. Діти їх так і називають “ті, що теплі”. На кухні каструлі парують на нових плитах. У столовій – саме шкільний обід. Коштує всього 10 гривень.

По всіх закутках тепло. Це заслуга нової котельні. Опалюють дровами замість газу. Окрім того, що гріє краще, ще й дешевше обходиться таке тепло – десь у двічі. І так опалюються і виглядають зараз всі школи громади, кажуть місцеві.

Я не повірила і проїхалася усіма. І справді. Новенькі спортзали всередині й на вулицях, новенькі класи. Одну школу навіть розширили. Перші класи сюди переселять з аваpiйного приміщення. Звідки стільки грошей, у колись забутих селах? Є один секрет.

Але є й біда – села з об’єднаної громади роз’єднані річкою Прут. Єдине сполучення – місток. Аваpiйний. Цивілізація туди дуже важко добирається. Тому що міст тимчасовий, його вже колись вода руйнувала. Зараз його весь зварили. Але він увесь нестійкий. І це найбільша проблема. Але доки грошей немає, шукають інші шляхи.

По обидва боки Прута є амбулаторії, щоб ні лікарям ні людям не доводилося їздити через той хиткий міст. Медичні осередки тепер належать громаді. Тож, і співфінансування навпіл із державою – теж.

При кожній амбулаторії є машини на виклики для лікарів. Сюди закупили комп’ютери. Провели інтернет. Це дало змогу записувати селян до сімейних лікарів у державну систему E-Health. Біда одна – загальноукраїнська – не вистачає лікарів.

“1998 пацієнтів. Я мав набрати ще 2 тисячі, а не можу набрати, бо закон не дозволяє. Завдяки тому, що ми перейшли в ОТГ, ми маємо те, що мали мати ще 40 років тому. Я маю на увазі матеріально-технічне забезпечення, забезпечення медикаментами, вчасну виплату всіх виплат”, – розповідає в.о. головного лікаря Вальчук Богдан.

Запрутські села. Ті, що були відрізані від цивілізації мостом, весь час жили у темряві. Тепер на всіх вулицях – є ліхтарі. Але головний показник того, що село розвиваються – хати, які не руйнуються, а будуються.

А тут на комунальному підприємстві лежить новенький підіймач для електриків. Є кілька ківшів для прибирання снігу, трактор. І – білоруський сміттєвоз. Його фактично купили за гроші облради. Тепер не треба місяцями чекати машину з району.

А школярі підбили місцевих сортувати сміття. Довели – на цьому можна заробляти. І вуаля…

“Будемо привчати людей потрохи. Пластик будемо його пресувати і передавати у фірми і нам будуть кошти”, – розповідають школярі.

У таких клубах зазвичай холодно і порожньо. А тут – йога і фітнес. Новеньке спортивне приладдя. І все це лише для жінок.

Але перш, ніж дізнатися жіночий секрет – раджу познайомитися із цими чоловіками. Сільські – зварювальники, трактористи, слюсарі – тепер зірки місцевого духового оркестру. Коли я почула, як вони грають у мене відняло мову.

Ідеально виводять ноти; оператор котельні і обтяжчик меблів, військові, садоводи, пенсіонери і студенти. Тут є професійні музики, але для більшості це хобі.

“Я водій, вчуся грати на барабанах. Отак до обіда працюю, потім граю”, – розповідає місцевий.

Хтось інструмент купив, у когось був. Так вони збираються по 2 рази на тиждень. І ці люди у яких окрім роботи – господарство, худоба вдома, щомісяця дають по кілька концертів.

І тут не витримали дівчата. Взялися встановлювати, як кажуть самі, гендерну рівність.

“Як з’явився цей спортзал? Взагалі це реакція на потребу жінок. Що добре було якби було місце, де вони можуть займатися оздоровчою фізкультурою. І в нас було місце і воно пустувало, де не було ремонту”, – розповіла бібліотекарка Людмила Костюк.

Усі оці спортивні приладдя – за грантові гроші. За її словами, жінки взяли участь у проекті за підтримки агентства розвитку США.

У жінок немає професійного тренера. Але в них є плазма, на якій щодня вмикають відео урок. І так займаються. Хто фітнесом, а хто – йогою.

І от тепер я розкрию вам головний секрет цієї громади. Вони заощаджують гроші, де тільки можна. Не наймають працівників щось побудувати, а беруться до роботи самі. Оцю фітнес залу жінки відремонтували власноруч – за 3 місяці.

“Ви знаєте люди спочатку не вірили, дуже не вірили. Але коли почалися роботи то пішло легше. По 5-6 батьків працювали щодня безоплатно. Протягом 3 місяців”, – розповідає директор Дебеславцівської школи 1-2 ступеня Матеївецької ОТГ Мирослав Николайчук.

Нині бюджет громади 10 мільйонів. Гроші здебільшого від місцевих підприємців, яких тепер вивели з тіні. Виявилося: таких тут немало. І тут заховане головне “народне проти”. Не всім подобаються податки. А ще місцеву казну наповнює рента з видобутку газу, акцизи.

Майже 20 млн – дають з області на медицину, освіту. Небачені для села гроші, які постійно губились дорогою згори вниз. Та головне – люди тепер можуть вкладати ці гроші туди, де їх катастрофічно не вистачало. Люди відчули себе господарями на власній землі. Якщо з мільярда у Києві крадеш два мільйони ніхто й не помітить, а тут 2 з 10, які є у громади, просто нереально.

Звичайно і досі є купа щасливих і незадоволених.

“Знаки лише поставили – більше нічого не поставили. І більше нічого тут не змінилось”, – розповідають місцеві.

Але тепер, принаймні, людям не по цимбалах, де їхні гроші і як витрачаються. По цимбалах тут тільки грають. А гроші уважно рахують – бо свої.

Джерело.

загрузка...