Не всім професорами бути або бізнесменами. Адже хтось і людей рятувати повинен

У одному селі хлопчина в школу ходив, у восьмий клас. Він краще за всіх в класі на турніку підтягувався і бігав. А ось наука йому не дуже вдавалася. Особливо вчителька української мови на нього нарікала. Неначе кожною своєю помилкою він образу наносив їй особисто.

І моду таку взяла. Напише клас твір або, наприклад, диктант. Так вона поставить його біля дошки і всі місця неписьменні коментує єхидно. А решта, ясна річ, сміються. Хто так просто, а хто і щоб до вчительки підлеститися, значить.

Ось після чергового диктанту поставила вона перед класом його, та й давай глумитися. І виходить за словами вчительки тієї, що нічого путнього з нього не вийде. І ще сказала вона річ образливу. Що, мовляв, був би батько живий, так ось той би йому всипав. А хлопчина найлютішій прочуханці був би радий, аби батько його з того світу повернувся. Минулого року пішов на риболовлю один, а назад його і не дочекалися.

Тепер у хлопчини обов’язок рибу та зайців добувати, адже у матері ще троє малих на руках. Та й по господарству допомагати треба. Де вже все встигати щось. Але вчителька чи то черства була, чи то просто в ситуацію його не вникала.

І так сильно зачепили слова вчительки його, що не витримав він і вискочив з класу. Осінь вже пізня на дворі, а він роздягнений світ за очі мчить.

Ноги самі його до річки і винесли, в якій батько його згинув. І бачить він, що на льоду фігурка маленька метушиться. Він ближче підбігає, а там дівчинка років п’яти. Над мостом, який поставили нещодавно, нахилилася. Голосно плаче і братика за руку тягне, який потрапив під той міст.

Хлопчині до нього метра три і залишилося, та дівчинка ослабла, напевно, так руку і розтиснула. Хлопчина моментально під лід пішов,який вже утворився на річці, його течією і потягло.

Хлопець кросівки скинув — і за ним. І врятував же! І наздогнати зміг, і назад повернутися, на лід хлопця випхати і сам забрався.

Так босий його до села і поніс. На березі йому сусід зустрівся, він хлопчину йому віддав, а більше нічого вже й не пам’ятає. У лікарні прокинувся тільки. Місяць з гаком хворів, але вибрався.

І ось він удома вже, а всіх в клуб кличуть. А за ним голова сільради прийшов особисто. Стоїть він на сцені, підходить до нього людина у військовій формі. І напис на ній — «МНС». Слова подяки говорить, грамоту і годинник дарує. І сказав ще, що з радістю в загін рятувальний візьмуть його як підросте трохи.

З того часу у хлопчини мета життєва і визначилася. Не всім же професорами вченими бути або бізнесменами, наприклад. Адже хтось і людей рятувати повинен.

Шукайте деталі в групі Facebook